Коли мої стосунки з Миколою підійшли до кінця, я відчула, що мене охопило почуття полегшення. Процес розлучення з ним виснажив мої нерви, і я була готова рухатися далі. Однак Миколу, здавалося, мало хвилював той факт, що я залишилася виховувати двох наших дітей сама. Все, що його хвилювало – це будинок, який ми купили разом, і він наполягав на тому, що він належить йому по праву. скільки б я не пояснювала свою ситуацію, він відмовлявся слухати. Він постійно стверджував, що це він ходив на роботу і заробляв гроші, тому він заслуговує на все , а я і діти не заслуговують нічого.

Розчарована його байдужістю , я дала зрозуміти, що звернуся до суду і буду боротися за аліменти, на які ми заслуговуємо. На мій жах, Микола відповів зарозуміло, заявивши, що нічого не платитиме.

Я не дам тобі навіть 10 копійок.

Ця виснажлива ситуація тривала довгих два роки, протягом яких я жила в орендованій квартирі, намагаючись забезпечити своїх дітей. Микола час від часу брав дітей до себе, але з часом вони перестали ходити до нього добровільно . Вони сказали мені, що якщо я або їхня бабуся супроводжуватимуть їх, то вони будуть відвідувати батька, але якщо ні, то вони не хочуть брати в цьому участі.

Я не змушувала їх підтримувати стосунки з батьком, поважаючи їхні почуття і бажання. Я так і не дізналася, що саме сталося, що діти більше не хотіли його бачити. Минув час, і я несподівано зустріла Сергія. Він виявився доброю і порядною людиною, яка прийняла мене і моїх дітей з усім серцем. Ми почали будувати спільне життя, і справи пішли вгору. Незважаючи на вимоги Миколи про будинок і відмову надавати фінансову підтримку , я стояла на своєму, твердо вирішивши не відмовлятися від того, що належить нам по праву.

Будинок мій і крапка! Нічого тобі і дітям  я не дам. Хочеш  в ньому жити-повертайся, а ні то все життя будеш жити на орендованих квартирах разом клопами!

Я ніколи не забороняла дітям бачитися з батьком, і, на диво, вони ставилися до цього спокійно. Коли вони перетиналися з ним на вулиці, то ввічливо віталися, але бажання відвідувати його дім не було. Нам більше нічого не було потрібно від нього. Якщо він так сильно хотів будинок , то нехай живе там, аби тільки не заважав нам жити.

Через друзів я чула, що він продовжував звинувачувати мене в усьому, але його слова вже не мали на мене жодної влади.

Я була задоволена своєю новою сім’єю, де відчувала спокій і щастя, знаючи, що Сергій по-справжньому любить мене такою, якою я є. Радість, яку випромінювали мої діти, підтверджувала, що ми зробили правильний вибір. Нещодавно ми отримали радісну звістку про поповнення в нашій родині.

Мої діти були на сьомому небі від радості, що у них з’явиться братик чи сестричка.

Одного разу, волею долі, я побачила колишнього.  Він тримався зверхньо, ніби я була нижчою за нього. Але замість того, щоб відчути себе приниженою, я пройшла повз нього зі щирою посмішкою на обличчі. У той момент я зрозуміла, як мені пощастило, що я знайшла іншого чоловіка, який любить і цінує мене такою, якою я є.

Присутність Миколи більше не мала наді мною жодної влади, бо я побудувала нове життя, наповнене любов’ю і щастям.

КІНЕЦЬ.