Ліза вискочила з квартири з рожевою валізою, викликала ліфт, швидко вийшла з під’їзду, одягла темні окуляри, і зробила крок у невідомість.

Вечоріло, Ліза йшла, опустивши голову, за собою вона котила невелику валізу, за плечима рюкзачок, вона нікого не бачила.

Їй було так прикро, майже тридцять років сімейного життя, терпіння, вибачень. Як же їй це все набридло…

Буквально п’ятнадцять хвилин тому, її чоловік Антон заявив, що вона не вміє готувати, прибирати і взагалі сказав, що вона нечупара. Це Ліза то нечупара?!

Вона всі роки жила за вказівкою чоловіка, вона була дуже хорошою хазяйкою, навіть друзі чоловіка завжди нахвалювали її борщі, пироги, салати. І головне Антон із ними погоджувався, а сьогодні раптом сказав таке.

Антон на роботу ходив завжди нагладжений, сорочки та краватки міняв щодня, Ліза розуміла, що чоловік завжди на виду, він керівник підприємства, і вона старалася для нього, прала, прасувала, готувала завжди все свіже, незважаючи на те, що вона теж працювала.

Донька одружена, живе із чоловіком в іншому місті. І Ліза вся, повністю поринула у догляд за чоловіком.

Чоловік кричав, що вона злінилася, він, мовляв, приїхав з роботи, а котлети ще не були готові, він навіть не слухав дружину, адже вона теж з роботи. Антон був злий:

-Чому досі вечеря не готова? Що ти там копошишся? Мені набридли твої проблеми, і взагалі я тебе вже давно не люблю, живу з тобою з жалю. У мене більше року вже кохана жінка, яка мене розуміє, зустрічає завжди з усмішкою. А ти така мені не потрібна.

-Яка така, що в мені не так? – спитала тихо Ліза.

-Та все не так, мені потрібна яскрава, вродлива, молода, як моя Інна, так що ти мені більше не потрібна. Подивися на себе, макіяжу немає, речі нові не купуєш, та й узагалі ти стала стара. Тобі вже п’ятдесят і що ще від тебе чекати? Нічого, Антон те, Антон це, набридло. Давай збирай свої речі та йди. Антон відкрив двері…

Антону потрібен був привід, і тому він затіяв сьогодні цю сварку, він пообіцяв Інні, що припинить стосунки з дружиною, відправить її в батьківську малесеньку квартиру, а вони з Інною житимуть тут у величезній квартирі, де нещодавно закінчено шикарний ремонт і нові меблі у сучасному стилі.

Ліза не дослухала чоловіка, зібрала швидко речі, які потрапили під руку, її розмірене життя завершилося…

Паспорт і трохи грошей вона поклала у рюкзачок та вискочила з квартири. Ліза зупинилася, озирнулася здивовано, де це вона, і побачивши таксі, поїхала на інший кінець міста до батьківської квартири, маленької на другому поверсі.

Батьки три роки тому не стало майже один за одним, і у квартирі ніхто не жив…

Зі своєю образою Ліза справлялася пів року, так само ходила на роботу, додому, трохи упорядкувала квартиру.

Знайома Ірина із сусіднього під’їзду, де Ліза жила раніше, під час зустрічі розповіла, що її чоловік тепер живе з молодою гарною жінкою, перевіз її до квартири, вони мабуть щасливі, завжди обіймаються та посміхаються у всіх на очах…

Після слів знайомої, Ліза вирішила щось поміняти у своєму житті, діяти. Вона змусила себе піти в спортзал, займалася з тренером, навчилася правильно наносити макіяж, поступово замінила весь свій одяг на стильні речі.

Звичайно це все з допомогою подруги Каті, яка давно вже пропонувала Лізі залишити свого недолугого чоловіка.

Катя працювала в перукарні і завела Лізу туди, пофарбувала, підстригла волосся. Вийшло каре, яке дуже личило Лізі. Вона скинула вісім кілограмів, Ліза покращала. Жінка говорила сама собі:

-Я все зможу, я витримаю.

Молодший брат Лізи, дізнавшись про її розлучення з чоловіком, приїхав до неї і сказав:

-Лізо, ти головне не впадай у відчай, ми з тобою, ми тебе завжди підтримаємо, ось подивися у вікно, бачиш сріблясту машину, це тобі. Нову звичайно тобі поки не куплю, але ця невелика якраз для тебе. Нову я купив синові.

-Ігоре, дякую, я так рада, мені вона дуже подобається. Мабуть, у тебе бізнес процвітає, якщо ти мені такий подарунок зробив?

-Та все добре, сестричка, моя люба. Я завжди підозрював, що Антон такий. У мене були з ним сварки, просто ти не знала про це, та й не треба тобі було знати…

Минуло два роки, як Ліза пішла від чоловіка, нічого про нього не чула і не бачила. Зате сама змінилася, і вона це бачила, вона бачила, що чоловіки на неї дивляться з цікавістю, але вона нікого з них близько не підпускала до себе. Хоча подруга їй казала:

-Ліза, ти чого? Чому ти відхиляєш усі пропозиції, он як мужики на тебе дивляться, залишишся сама ж…

-Не хочу я жодних зустрічей, нехай дивляться, я тільки почала жити, я тільки зрозуміла, як здорово пожити для себе, я навіть щаслива, я зрозуміла, що треба любити себе.

Антон з’явився через два з половиною роки, він зателефонував Лізі, і попросив зустрітися з ним біля парку.

Ліза здалеку побачила Антона, він стояв з букетом червоних троянд, дивився на всі боки.

Вона вийшла з машини, і постукуючи каблучками, не поспішаючи, розкішна, гарна, наблизилася до Антона. Він її не впізнав, але потім отямився і скзав, простягаючи їй троянди:

-Ліза, я все зрозумів, вибач. Яка ти стала красуня! Я зрозумів, що люблю лише тебе, твої борщі та пироги. Я скучив за тобою, повертайся додому, мені нудно одному у великій квартирі, мені тебе дуже не вистачає. З Інною у мене нічого не вийшло, набридло їсти ресторанну їжу.

Вона знайшла молодого, перспективного і пішла від мене. Повертайся, я не можу без тебе.

Вона уважно подивилася йому прямо в очі, на секунду затамувавши подих, і тихо промовила:

-Спасибі! Я тобі дуже вдячна за те, що ти розплющив мені очі, тоді два з половиною роки тому. Але я тебе більше не люблю і ніколи до тебе не повернуся.

Ліза розвернулась і пішла, постукуючи каблучками, до своєї машини. Вже з машини вона побачила, що Антон стоїть розгублений. А букет троянд лежить біля його ніг…