У 15-ту річницю нашого шлюбу я зрозуміла, що  більше не можу продовжувати жити таким чином. Думка про розлучення з чоловіком стала настільки часто приходити у мою голову.

Ми одружилися, коли обоє були дуже молодими: мені було всього лише 18, а Юрі 20 років. Наша подружнє життя подарувало нам двох чудових дітей. Протягом їх ранніх років наша спільна турбота про їхній добробут тримала нас разом . Проте, коли наші сини виростали, я відчувала все більшу відстань між моїм чоловіком і собою, наче ми розходилися.

Здавалося, що наші стосунки вичерпали себе і втратили своє палке вогнище. Все, що залишилося, це напруженість і непорозуміння. Розмови між нами стали рідкішими, мало чого було обговорювати.

Я навіть сумнівалася, чи не було помилкою наше одруження з самого початку.

Здавалося,. Юра не був тим ідеальним чоловіком для мене; між нами було мало спільного. Все, що він робив, здатне було розізлити мене, викликати хвилю роздратування.

Це накопичення роздратувань привело мене до ясного розуміння, що настав час розстатися. Проте я вирішила відкласти це рішення.

Моя близька подруга збиралася вирушити за кордон на роботу і запросила мене приєднатися до неї. Я погодилася, сподіваючись, що відстань від Юри надасть мені можливість глибше замислитися над нашими стосунками.

Після повернен ня я мала намір повідомити йому про свої наміри.

Майже шість місяців я працювала в іншій країні. Протягом цього часу я зустріла багато нових людей, познайомилася з різними звичаями й менталітетом. Навколишнє середовище було надзвичайно незвичайним для мене.

До мого здивування, саме там я зіткнулася з самотністю. Я була абсолютно сама зі своїми думками, страхами, тривогами, надіями й мріями.

Це був перший раз, коли я так довго перебувала в самотності. Раніше я завжди була оточена родиною, однокласниками, друзями, колегами, а потім стала дружиною і матір’ю… Все життя у мене були люди навколо , я була нерозривно зв’язана з іншими людьми, і тому не мала можливості пізнати саму себе. І ця раптова самотність дала мені можливість пізнати саму себе.

Коли моє перебування з а кордоном закінчилося і я повернулася додому, я дуже багато думала про своє життя. Бути на довгий час самотньою було надзвичайно незвичайно й іноді навіть незручно. Тому я вирішила дозволити комусь новому зайти в моє життя.

Оскільки доля нашого шлюбу вже була визначена, чому б не розпочати знайомство з кимось новим?

Ось тоді в моєму житті з’явився Толік. Він також був заробітчанином, який проживав за кордоном близько семи років. Наше спілкування було легким і беззастережним.

Толік був привабливим, з широкими плечима й загаром.

Він мав добрий гумор та розповідав цікаві історії . Відразу ж у мене виникли теплі почуття. Але ненадовго.

У цьому новому знайомстві с початку я відчувала трохи нервовості, а потім вона почала зростати, повторюючи ті самі ситуації, які раніше дратували мене у моєму чоловікові.

Навіть причини сварок були подібні. В результаті, мої нову почуття до Толіка почали згасати, не перетворившись на щось більше.

У мене вже не було бажання докладати зусилля, щоб повернути ці почуття.

Ще й надто, я змінила своє рішення про подачу на розлучення.

Адже, завдяки самопізнанню, переосмисленню багатьох факторів я трохи заспокоїлася, я навіть почала тужити за своїм чоловіком. І головне , я зрозуміла одну важливу річ.

Якщо однакові ситуації з різними людьми викликають у мене р оздратування, можливо, проблема не в них, а в мені. Я стала сприймати свого чоловіка зовсім по-іншому.

Він здався мені надзвичайно веселим, простим, жартівливим і відкритим.

Я не могла повірити, що ще шість місяців тому  я була впевнена, що мій чоловік незадоволений життям, сумний, легко роздратовується і неспроможний мислити.

Довге перебування у самотності принесло мені користь, допомогло краще пізнати саму себе.

Тепер мені легше розуміти людей і не перекладати на них свої проблеми та очікування.

Мій чоло вік став найкращою й найближчою людиною в моєму житті.

Я не жалкую про цей важкий шлях самопізнання, який мені довелося пройти. Ніколи не пізно змінюватися.

КІНЕЦЬ.