Я поверталася додому пізно ввечері після чергового виснажливого дня, оскільки брала ще й підробіток. Здавалося, що з кожним днем мої обов’язки ставали все важчими.

На зворотному шляху я вирішила зайти до супермаркету, щоб купити деякі продукти для дому. Щойно переступивши поріг квартири, я побачuла свого чоловіка Дениса, який лежав на дивані, занурений у телевізійну передачу. Він ліниво підняв погляд і запитав, що у нас буде на вечерю, його очі блукали по пакетах з продуктами.

Денис був без роботи вже більше трьох місяців. Для будівельника, який працює на сезонних роботах, періоди безробіття не були чимось незвичайним.

Ми домовилися, що я працюватиму, а він займатиметься домашніми справами. Але минали тижні, і ставало зрозуміло, що він не виконує свою частину домовленості.Розчарування і зневіра переповнювали мене, я втратила дар мови і не могла відповісти на його запитання.

Відчуваючи суміш гніву і розчарування, я прийняла важке рішення. Зібрала свої речі і переїхала до сестри, сподіваючись почати все з чистого аркуша. Минуло два місяці, і за цей час Денис так і не зв’язався зі мною. Саме в ці моменти самотності я почала розуміти, що, можливо, мені краще без нього.

Я зосередuлася на догляді за собою, записалася на заняття йогою і згадала улюблені хобі. Грошей, які я заробляла на своїй роботі, мені цілком висчало, адже більше не потрібнобуло дбати про дорослого безробітного чоловіка. Коли я залишила Дениса, мене осяяло нове відчуття свободи.

Але життя має кумедний спосіб дивувати нас, коли ми найменше цього очікуємо. Одного разу, як грім серед ясного неба, мені зателефонував Денис. Він сказав, що пробачив мене за те, що я його покинула, хоча й відчував себе без підтримки у важкий для нього період.

Розповів, що його мама прuйшла йому на допомогу, і запевнив, що він активно шукає роботу, розсилає резюме в різні місця. Я слухала його слова, не перебиваючи, мовчки обмірковуючи їх, а коли він закінчив говорити, просто поклала слухавку. Правда полягала в тому, що у мене більше не було до нього ніяких почуттів.

Згодом я почала ходити на побачення з колегою з роботи, який підmримував мене і був турботливим, на ім’я Макар. Наш зв’язок ставав дедалі глибшим, і я зрозуміла, що насправді означає мати поруч когось сильного. Макар був тим чоловіком, який без вагань простягне руку допомоги чи запропонує підтримку. Він був поруч зі мною так, як ніколи не був поруч Денис.

Життя продовжувало розгортатися, і я зрозуміла, що розлука з Денuсом була правильним вибором для мене.

КІНЕЦЬ.