Ми з чоловіком маємо єдиного сина. 15 років тому Микола одружився, взяв гарну дружину – Марію.

Жити стали молоді у нас, квартира у нас 2-х кімнатна, і маємо ми єдиного сина.

От і зрозуміло, що після нас квартира лише йому залишиться.

А у Оксани ще є молодший брат, батьки нашої невістки, свати наші, досить таки хороші люди.

Жили ми мирно, я сама по собі людина не конфліктна, спокійна, та й сама намагалася налагодити з ними зв’язок, адже хотіла, щоб у нас була міцна і щаслива родина.

Я намагаюся згладжувати гострі кути, тільки б не сперечатися ні з ким, а тим паче з близькими людьми.

Через рік їх спільного життя у нашій квартирі на світ з’явилася внучка наша Оленка.

Ми з чоловіком всіляко допомагали молодій сім’ї і грошима, і продуктами, старалися для них, як могли.

Але з часом внучка наша трішки підросла і пішла в дитячий садочок.

Саме відтоді невістка часто стала говорити про те, що нам всім тісно жити в одній квартирі.

Я подумала, що вона хоче власне житло купити, і мати свій дах над головою.

Але виявилося – ні.

Оксана бажає, щоб ми з чоловіком покинули власну квартиру.

А головне, що наш єдиний син її підтримав.

Ми з чоловіком були дуже здивовані і засмучені одночасно біли таким питанням.

Кілька днів не могли прийти до тями. Ну як це так можливо? Чому?

На питання, куди ж діти нас збираються виселити, ми отримали відповідь – на дачу.

Нашому подиву і розчаруванню не було меж.

Я ходила кілька днів як приголомшена, не могла повірити в те, що діти так можуть вчинити з нами.

А потім набралася сміливості і запитала, а чому б їм самим не перебратися жити на дачу?

Вони подивилися на мене так здивовано, наче я з іншої планети.

– Там же умов зовсім немає і садочка, до роботи нам далеко. Там немає чого робити молодій сім’ї.

А нам значить до роботи близько? Думали ми з чоловіком. Та говорити нічого дітям не хотілося, аби ще гірше не псувати стосунки.

Але в результаті нам набридло слухати докори наших дітей.

Син просив нас поступитися, заради нього, адже грошей у них немає, щоб придбати окреме житло, а нам дійсно, мовляв, тісно в тій квартирі усім разом, Оленці потрібна окрема кімната, вона росте і має мати окремий простір.

Ну що робити, ми з батьком погодилися.

Дача у нас знаходиться в невеликому селі, в 20 кілометрах від міста, в якому ми жили.

Це всього лише невеликий сільський будинок.

Приїхали ми з чоловіком туди, почали облаштовуватися, ремонт робити.

На роботу кожен день добиралися на своїй машині. Її син теж хотів собі залишити.

Але ми не віддали. Я так і сказала:

– Ви, дітки зовсім знахабніли. Нам на роботу пішки добиратися або на велосипедах?

Син був незадоволений, казав, що йому машина теж потрібна навіть більше ніж нам. Я сказала:

– Потрібна – купи.

Після нашого переїзду на дачу відносини наші з сином і його родиною зовсім зіпсувалися, на жаль.

До нас вони майже не приїжджали і не допомагали ні в чому, ми теж намагалися до них в сім’ю не лізти.

Так, у нас турботи з’явилися. Будинок в порядок приводили, невелике господарство завели, город посадили.

Особисто я не пошкодувала, що поїхала від невістки, мені на душі спокійніше було, коли не було поруч людей незадоволених мною.

Зараз живемо ми окремо з чоловіком, самі собі господарі.

Ні на кого не озираємося, ні під кого не підлаштовуємося.

І тут трапляється непередбачене.

Після 15 років спільного життя, наш син з Оксаною розлучаються.

Що там у них вийшло – точно не знаю, нам ніхто толком нічого розповідати не хотів.

Ми дізналися, що наш син зрадив невістці, і вона його вигнала з нашої квартири.

І він, природно, приїхав жити до нас. Я не можу зрозуміти його, чому він так зробив.

Кажу йому:

– Ти чого зі своєї квартири пішов? Не подобається їй жити з тобою, нехай вона і йде.

Але ні, як виявилося, Оксана нашу квартиру просто так залишати не збирається.

І що ж виходить, квартиру ми залишили чужий жінці. А завтра вона туди нового чоловіка приведе! Я не знаю що робити.

Ми довго думали, а потім поїхали до неї з чоловіком обговорити ситуацію, яка склалася.

Кажу, якщо не хочеш жити з нашим сином – звільняй нашу квартиру, бо ти тут ні до чого діла не маєш.

Так Оксана сама таку суперечку затіяла.

Каже, що це квартира нашої внучки.

Але я їй спокійно сказала:

– Своїй дочці, ви квартиру заробіть і віддайте, а це квартира моя і мого чоловіка.

Після цієї розмови я зовсім засмутилася.

Подруги радять нам всім повертатися жити в свою квартиру, і Оксана сама з’їде. Але вийде так, що мені прийдеться онучку виганяти. Чи як?

Але я так не вмію, і не хочу. А раптом вона з моїм сином помириться, і в усьому винна, знову буду я.

Питаю поради у свого чоловіка, але він у мене людина добра, сам не знає, що робити.

І я не знаю.

КІНЕЦЬ.