Коли бабуся Віра в черговий раз захворіла, вона зрозуміла, що в неї немає жодної скибки хліба. Вона довго роздумувала, обмірковуючи, як краще звернутися до сусідів з проханням допомогти їй купити хліба . Однак після ретельних роздумів вона дійшла висновку, що краще їсти суп без хліба, ніж покладатися на допомогу родичів та сусідів. а єдиний син Богдан жив в столиці,  і до матері взагалі їздив дуже рідко.

Ця незвична ситуація стала першою в житті бабусі Віри, яка опинилася в подібних обставинах. Через часті напади хвороби вона не могла самостійно вийти до магазину.

Тому літня жінка набралася сміливості і попросила свою сусідку зробити їй послугу – купити хліба і молока від її імені.

Вона поговорила з сусідкою вранці і чекала цілий день, прислухаючись, чи не постукають у двері, чи не задзвонить телефон . Хоча вона хотіла сама піти до сусідки, її немічність не дозволила їй цього зробити.

Лише наступного дня сусідка нарешті принесла їй довгоочікуване молоко та хліб. На подив бабусі Віри, їй вдалося прожити весь попередній день без цих продуктів.

Натхненна цим досвідом, бабуся Віра почала грати сама з собою у своєрідну гру. Вона уявляла себе сильною і самодостатньою, кидаючи собі виклик жити, не покладаючись на допомогу інших. Ця проста гра змінила її життя, наповнивши його новим відчуттям пригод і простоти.

Наступного місяця сталося нещастя: кишеньковий злодій викрав гаманець бабусі Віри – гаманець, в якому була майже вся її пенсія.

Залишившись з мізерними коштами, вона купила борошно, гречку, цукор і чай. Хоча вона могла б звернутися по допомогу до дітей, дотримання правил власної гри не дозволило їй цього зробити.

Тому вона вирішила виживати тим, що мала. Вона пекла пироги, варила різні каші та макарони зі своєї комори, а також опанувала мистецтво заварювання чаю з кількох листочків, яких вистачало на кілька заварювань. Але до сина за топомогою не зверталася.

Останнього разу, коли Богдан провідував матір, то помітив, що матір значно схудла, і почав хвилюватися за її здоров’я . Але навіть тоді баба Віра тримала себе в руках.

Однак навіть тоді вона утримувалася від того, щоб просити їх про допомогу, не бажаючи обтяжувати їх власними труднощами. Вона твердо вирішила не бути ні для кого тягарем, твердо вірячи, що краще ледве животіти, ніж жити з постійним відчуттям боргу.

Правила життя  бабусі Віри спонукають до роздумів та самоаналізу . Дехто може знайти її підхід гідним захоплення, оскільки він виховує стійкість, незалежність і особисту відповідальність . Інші можуть заперечити, що звернення по допомогу, коли вона потрібна, є фундаментом побудови стосунків “батьки-діти”.  А ви як вважаєте?

КІНЕЦЬ.