Коли потрібна була – Мамочка, коли приїдете, а як не потрібна – “що ви нас постійно дістаєте”

Прикро до глибини душі – як потрібна була від мене допомога, так невістка як соловей щебетала. Постійні дзвінки “мамочка, коли приїдете”. А як встала на ноги, допомога стала не потрібна, так на кожен дзвінок гарчить “що ви нас постійно дістаєте”.

Син одружився вісім років тому. Жити з невісткою вони стали у квартирі, яку ми з чоловіком подарували синові на весілля. Це була квартира моєї мами, ми там зробили ґрунтовний ремонт і купили деякі меблі. Спочатку жодних проблем із невісткою у мене не було.

Спілкувалися шанобливо, вітали одне одного зі святами, дарували подарунки. Я намагалася в життя молодих не лізти, ми з чоловіком працювали ще, самі були в змозі. А у молодих свої справи та турботи. До того ж я свого часу намучилася з дуже діяльною свекрухою і зареклася такою ставати.

Вчити невістку господарювати я не збиралася – життя навчить, до того ж, зараз в інтернеті можна знайти пораду на будь-який випадок життя. І якщо син із нею живе, значить його все влаштовує.

Десь через рік після весілля нас порадували новиною, що ми скоро станемо бабусею та дідусем. Це була радісна звістка. Я пообіцяла, що в разі потреби вони завжди можуть розраховувати на мою допомогу, невістка це сприйняла з вдячністю.

Моя допомога знадобилася молодій мамі з перших днів. Сваха не змогла приїхати через роботу, вона сама в іншому місті живе, тому після виписки я майже оселилася у молодих, до себе додому йшла тільки спати. Невістка за першим часом взагалі боялася робити хоч якісь маніпуляції з дитиною.

Доводилося вчити всьому, а щось робити самій. Перші п’ять місяців онука купала лише я, а невістка стояла за плечем. На зв’язку я була цілодобово, невістка могла і о першій ночі зателефонувати, якщо малюк вередував або їй здавалося, що він якось не так сопе.

Мені це все давалося важко, все-таки вік уже давав себе знати, але я терпляче пояснювала, розповідала, показувала, заспокоювала. Потім стало легше, невістка в усе вникла і почала справлятися сама. Але все одно часто лунали дзвінки “мамо, коли приїдете”.

Коли онук пішов до садка, то я погодилася сидіти з ним на лікарняних. Молодим треба було заробляти. Я і костюми на ранки шила, і ходила знімала для батьків виступи нашого хлопчика, і до поліклініки з ним ходила.

Можна сказати, що онук виріс у мене на очах. Я завжди була поряд. Син із невісткою моєю допомогою користувалися охоче.

Три роки тому не стало мого чоловіка, онук був віддушиною та єдиною втіхою, яка допомагала мені не провалитися у розпачі. Син запевняв, що в його будинку мені завжди радіє і знайдеться місце. Мені було легше від усвідомлення, що я не одна.

Але час минав, онук виріс і пішов до школи. Сваха розлучилася зі своїм чоловіком і переїхала ближче до дочки. З цієї миті моя допомога більше була не потрібна.

А ось мені допомога була потрібна. Роки беруть своє, та й у молодості я поняття не мала, як лагодити кран. А що робити з новомодним мобільним, який чомусь став грітися і вимикатися, я й поготів не знаю. З цих питань я й дзвонила синові чи невістці.

Але син з головою пішов у роботу, їм спало на думку, що вони хочуть троячку і тому тепер вони збирають на іпотеку. Йому зателефонуєш – обіцяє приїхати у вихідні, а там то одне не дає, то інше. І в результаті “мамо, я на тижні заскочу”, але це так і залишається тільки обіцянкою. Невістці подзвониш – незадоволений тон, відмовки і порада не турбувати їх через дрібниці.

– Ну, що ви нас постійно дістаєте? Зламався кран – зателефонуйте сантехніку, зламався телефон – підіть у сервіс-центр. Навіщо нам телефонувати? Ми й так разом майже час не проводимо через роботу, ще й ви зі своїми дрібницями лізете! – відчитала мене невістка.

Як мені прикро стало – слів немає. Поки була потрібна їй допомога, я готова була і серед ночі зірватися. А мені ось така відповідь – дзвонити сантехніку та йти до центру. Я образилася. Мало того, що онука я майже не бачу, бо тепер ним займається мама невістки, то ще й синові зовсім не до мене.

Я вирішила, що не буду більше про себе нагадувати. Згадають – добре, а не згадають, така в мене доля значить. Я не шкодую про те, що допомагала свого часу невістці з онуком. Навіть відмотайте зараз час назад, я б інакше не вчинила. А що вони з сином ось так, то хай буде на їхній совісті. Нав’язуватись ніколи не вміла і не любила.

КІНЕЦЬ.