Настя була забезпеченою дівчиною, до її тридцяти років у неї була простора квартира, яку їй подарували батьки і машина, на яку вона накопичила сама. Здавалося, живи та радій, краса, молодість, гроші, але не тут було. Їй часом здавалося, що вона проживає якесь безглузде життя. Щодня одне й те саме, ніби настав день бабака, якому кінця краю немає.

Зовсім недавно Настя була зовсім іншою. Життєрадісна красуня успішно будувала свою кар’єру, адже вона відчувала за її спиною міцний тил, люблячі батьки та надійний чоловік. Не думала вона, що найближча і кохана її людина так підло з нею обійдеться.

– Дорогий, може, все-таки поїдеш зі мною? Все одно довгі вихідні попереду.

– Та ні! Я не хочу провести травневі свята біля примхливої бабусі!

Звичайно ж, так він не сказав, а тільки подумав, але навіть за його інтонацією дівчина зрозуміла, чоловікові не цікаво, як вона справлятиметься там без нього. На її щастя бабусі швидко полегшало, та й сестра приїхала її підмінити. Задоволена Настя поспішала на дачу, щоб зробити чоловікові сюрприз, але сюрприз чекав на неї саму. Там, біля великого басейну весело грали її чоловік і близька подруга. Не вірячи своїм очам, Настя підійшла ближче, але чоловіка це не збентежило.

– Так, я та Віка коханці. І що з того?

– А нічого, що вона моя подруга?

– Якби то була незнайома тобі дівчина, тобі було б легше?

Розмова вийшла безглуздою, Андрій не поспішав визнавати свою провину, всім виглядом показуючи, ніби це не він, а Настя винна в тому, що трапилося, і тільки її подруга хвилюючись поглядалак.

– Про дитину хоч подумай… Ти наче вагітна, сама мені нещодавно розповідала. Батько він?

Віка кивнула головою, Настя підійшла до чоловіка,  і дала півгодини на збори. З квартири вона його теж виставила, оскільки він не мав до неї жодного відношення, дітей у них не було, тож розлучення пройшло майже не відчутно. Хоча після розлучення Насті довелося довгий час приходити в себе. І ось через кілька років у житті Насті так нічого і не змінилося, вона так само переживала заводити стосунки, так само не довіряла подругам.

Спілкувалася вона в основному тільки з колегами по роботі, та з колишнім однокласником, який завжди до неї відчував теплі почуття. Заводити нові стосунки Настя не поспішала, хоча, якось вона спробувала закрутити роман із одруженою людиною, ніби хотіла дізнатися, що відчуває розлучниця, яка намагається зруйнувати стабільні стосунки, але й з цим її довелося зав’язати. Не в її характері було брати чуже, а відводити чоловіка з сім’ї, на її думку, це було саме злодійством.

Робочий день добігав кінця. Настя підійшла до відкритого вікна і побачила похмуре небо. Навіть у природи поганий настрій подумала дівчина. Ні, так довго продовжуватися не може! Щось вона зовсім засумувала… Ну, не пощастило в особистому житті, це ж не привід ховати себе. Вона хитнула головою, ніби хотіла скинути з себе важкий тягар проблем, взяла сумочку і вийшла надвір. На вулиці вона знову подивилася на небо і зрозуміла, що ще трохи і хлине справжня злива.

Але чомусь замість того, щоб їхати додому, дівчина поїхала до ресторану, ніби невідома сила вела її саме туди. Біля самого входу Настя помітила маленьку дівчинку, яка раз у раз підбігала до відвідувачів закладу і щось швидко їм говорила. Хтось давав їй гроші, а хтось відсторонився від дитини. Одна доглянута, у білому костюмі дамочка, насварилася на неї. Настя швидко підійшла до дитини, взяла її за руку та завела до ресторану. Вмивши дитину, вона посадила її за стіл і замовила їжу.

– Тітонька, мені нічого не потрібно, у мене бабуся вдома занедужала.

– Ти поїж, мала, а бабусі ми теж їжу віднесемо.

І після того, як дівчинка почула, що її бабуся теж отримає своє, дівчинка взялася за їжу. Вона їла так жадібно, що Насті іноді здавалося, що дівчинка не їла багато днів. Закінчивши, дівчинка подивилася на Настю, ніби всім виглядом показуючи, я поїла, тепер твоя черга виконати обіцяне. Настя покликала офіціанта і замовила повноцінний обід із собою. Поки вони чекали на замовлення, Настя вирішила познайомитися з дівчинкою ближче.

– Я Настя, а як тебе звуть?

– Ліля.

– Яке в тебе красиве ім’я. А де твої батьки?

– Тата у мене ніколи не було, бабуся каже, що він мою маму покинув, а мами не стало торік.

– Значить, ти з бабусею живеш?

– З бабусею.

– Ну, добре, підемо тоді бабусю провідаємо.

Дівчинка вперше за стільки часу усміхнулася, її личко помітно порозовіло, і Насті навіть стало соромно за те, що вона так часто скаржилася на свою долю, адже є на світі люди, яким живеться набагато гірше, ніж їй.

Під’їхавши до будинку дівчинки, Настя для себе відзначила, що цей будинок розташований не так далеко від її будинку. Дівчинка тим часом, швидко відкрила двері ключем і побігла до кімнати.

– Бабуся! У нас гості! Дивись! Це моя нова знайома, тітка Настя. Вона мене нагодувала, і тобі їсти принесла.

Бабуся ледве виразно прошепотіла дякую, а сама крадькома змахнула сльозу. Побачивши це, Настя і сама мало не розплакалася. Було видно, що раніше ці люди жили цілком прийнятно, але через те, що в їхній родині трапилося лихо, їхнє життя змінилося.

– Лілю, принеси Насті стілець.

Поки дівчинка бігала за стільцем, старенька покликала Настю до себе пальцем і засунула їй у руки вчетверо складений листок. Ось адреса, коли мене не стане, відвези Лілю туди. Це її батько, він повинен про неї подбати, хоча якщо він відмовиться, я не знаю, що на неї чекає.

– Не хвилюйтеся, я подбаю про Лілю.

Вперше за стільки часу у Насті з’явився сенс у житті. Щодня вона поспішала після роботи до Лілі, щоб приготувати смачну вечерю, та нагодувати дівчинку та її бабусю. Вона викликала людей з клінінгової компанії, і тепер їхня квартира сяяла чистотою. Користуючись зв’язками батька, вона поклала Марію Дмитрівну – бабусю Лілі у приватну клініку на огляд, а в цей час Ліля поки що жила в неї. За кілька місяців їхнього знайомства Марія Дмитрівна помітно пішла на краще, Ліля теж помітно округлилася, вона вже не була тією худенькою дівчинкою, як раніше. Марія Дмитрівна дуже полюбила Настю, адже це завдяки їй, вона пішла на поправку, а її онука жила краще.

– Ех, хороша ж ти Настю. Дай Бог тобі щастя! Дай Бог, тобі чоловіка гарного!

– Не в чоловіках щастя.

– Обманув хто?

– Чоловік…

– Ось-ось, всі вони однакові, хоч може, і є десь хороші… Моїй доньці не пощастило… Закохалася в багатенького, а він, як дізнався, що вона завагітніла, так і покинув. Я до них якось ходила, вони мене навіть слухати не стали, виставили за поріг, а потім дізналася, що він одружився. Ну, нічого, ми Лілю і без нього виростили, от тільки, якби не біда…

– А що сталося?

– Не стало моєї доньки, от і лишилися ми з Лілею одні. Ти це… Пам’ятаєш, я тобі давала листок? Ти викинь його, не треба до нього звертатися. Бог йому суддя.

Настя і  забула про той злощасний аркуш паперу, вона згадала, як машинально сунула його в кишеню плаща, і навіть не спромоглася прочитати його.

– Не турбуйтесь, я його викину.

Вдома Настя дістала плащ із гардиробу. Листок складений у чотири рази так і лежав у кишені плаща. Вона розкрила його та прочитала адресу, але не це здивувало її, вона була здивована, дізнавшись, що батьком дитини є її колишній чоловік. Настя схопила мобільний, і зателефонувала кращому другові та своєму однокласнику за сумісництвом.

– Олеже, привіт! Допомога твоя потрібна.

– Привіт, Настю. Я слухаю.

– Я хочу удочерити дівчинку, але не знаю, як це зробити. Матері дівчинки не стало, а батько… Батько мій колишній, навіть його імені називати не хочу.

– А чому саме її? Ти все ще маєш якісь надії? Не раджу. Андрій кажуть, з Вікою розлучився. Його раз у раз можна помітити у компанії зрілих жінок…

– Я завжди знала, що він негідник.

– Я чув, що його з роботи виставили, батьки також на поріг не пускають.

– Мене це не турбує. Я хочу, щоб ти мені допоміг, ти все-таки нотаріус.

– Добре, я все вирішу, потім наберу тебе.

Через деякий час, Насті все ж таки вдалося удочерити дівчинку. Її однокласник поговорив із колишнім чоловіком Насті, і вмовив його підписати відмовну, що він і зробив без дорікань совісті. Батько Насті довго відмовляв дочку від цієї витівки, але побачивши, що дочка була непохитною, підняв усі зв’язки, і допоміг дочці з цим питанням.

Тепер життя Насті повністю змінилося. Вона перевезла Марію Дмитрівну та Лілю до себе, і зажила повноцінним життям, яким живуть жінки, які мають щасливу родину. Їй тепер було заради кого жити і чого прагнути. Вона знала, що вона потрібна Лілі, потрібна Марії Дмитрівні, знала, що батьки цілком і повністю її підтримують, а особисте життя… Особисте життя у неї було на другому плані, їй більше не хотілося наступати на ті самі граблі.

Настя поспішала додому. Ліля вже кілька разів дзвонила їй і просила поквапитися. Забігши сходами, вона зупинилася біля дверей квартири, перевела дух, і відчинила двері.

– Сюрприз!

Настя була здивована, коли вони встигли все підготувати? Квартира була прикрашена кульками, підлога була усипана пелюстками троянд, а Ліля та Марія Дмитрівна посміхалися і дивилися, як Олег мовчки став на одне коліно перед Настею.

– Насте, ти станеш моєю дружиною?

– Олеже …

– Так чи ні?

– Мамо, скажи так. Мені так хочеться, щоб у мене був тато.

– Так…

І нехай хтось скаже, що шлюб без любові не можливий, тим більше, що вони були лише кращими друзями, але минуло більше десяти років, а вони так само щасливі у шлюбі. Ні, вони стали ще щасливішими, адже у них народилися їхні маленькі копії, які тільки скріпили їхні почуття. Сенс життя з’являється тоді, коли ми відчуваємо, що комусь потрібні, і тільки коли ми відчуваємо свою потребу приходить і щастя, немов плата за все те, що ми робимо для іншої людини.