Хочу розповісти свою історію кохання. Із чоловіком я прожила 15 років, виховували двох синів. Жили спочатку непогано, а потім чоловік почав гуляти, пити, піднімати руку. Я вже не любила його тоді, тільки був страх. Піти не було куди. Так і прожила із ним 15 років.

Він ніби почав ніжніше ставитися до мене, але я втомилася ловити його ліві сторінки, натяки подруг на його зради. Просто вбив він у мені все, навіть близькысть була з ним був у тягар. Хотілося заснути першою, щоб він не чіплявся. Незабаром ми купили будинок в іншому маленькому містечку, стали жити самостійно, без батьків.

Мені доводилося їздити на роботу автобусом. І вранці я часто помічала чоловіка, що їхав у ньому. Я не запам’ятала його обличчя, але зі спини завжди його впізнавала. Щось мені у ньому подобалося. Цілу зиму до весни я їздила автобусом і шукала його очима.

Весною я нарешті роздивилася його обличчя, боялася, що він зніме зимовий одяг, і я перестану його впізнавати. Всю весну та літо я стежила за ним. Коли його не було на зупинці, у мене настрій падав. А коли він їхав зі мною, я була щаслива.

Дивно, що мені було байдуже, помічає він мене чи ні. Я навіть не сумнівалася в тому, що він мене не помічав у натовпі людей. Ми вставали з ним на одній зупинці і пів дороги йшли одне за одним. То я попереду, то він. Але ніколи не спілкувалися, не віталися, не дивилися одне на одного.

І одного разу я не витримала і, коли він обганяв мене, я сказала: “Вдало відпрацювати”. Він посміхнувся і ми почали розмовляти. Я, у пориві щастя, видала йому все, що слід приховувати. І те, як я стежила за ним, і те, як він мені подобається. Це було безумство!

Виявляється, весь цей час він також спостерігав за мною. Навіть шукав мене в інтернеті, у мережах. З’ясував шляхом стеження, де я працюю. Тобто навів багато доказів того, що він не бреше, і що я так само подобаюся йому. Пам’ятав багато дрібниць на рахунок мене, мого одягу, моїх дій.

Ми почали таємно зустрічатись. Він також був одружений, причому 20 років, дітей у шлюбі немає. Так сталося, що його дружина дізналася про нас і вигнала його. Потім намагалася повернути його, погрожуючи, але вирішив порвати ці стосунки остаточно.

Потім і мій чоловік дізнався, ми розлучилися. Через місяць розлучився мій коханий. Дружина довго мучила його, не давала розлучення. А через пів року ми побралися з ним, а ще за рік повінчалися.

Я знаю, що погано руйнувати чужі сім’ї, але кохання не знає законів, не знає норм і пристойностей. Ми створили нову родину. Як складеться далі наше життя, ми не знаємо. Одружені два роки, до цього рік зустрічалися. Я не шкодую ні про що.