У нас з чоловіком дуже гарний приватний будинок. Просторий, красивий, ми його багато років будували.

Я на сезонні заробітки в Польщу їздила на все літо, і так собі по легенько гроші збирала.

Чоловік теж по заробітках мотався постійно.

Все це я розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, що все, що ми маємо, нам далося нелегкою працею.

У нас є донька Марина. Вона вийшла заміж ще 6 років тому, і привела зятя до нас додому, бо ж місця вистачає, на нас двох з чоловіком аж забагато.

Зять у нас такий собі “панок”, він народився і виріс у місті, тому життя в селі видається йому справжньою диковинкою.

Ми його спочатку пробували до роботи залучити, але потім зрозуміли, що він сапу в руках ніколи не тримав, і вирішили, що не будемо його чіпати. Поки самі в силі, то працюватимемо, а далі як захоче, то навчиться.

Якщо до зятя ми вже звикли, то свати наші, його батьки, нас відверто дивують.

Вони взяли собі за моду приїжджати до нас в гості, начебто, сина провідати, але залишаються на всі вихідні.

А два дні їх треба чимось годувати. Вони ж самі приїжджають з пустими руками. Вважають, що ми живемо в селі і продукти у нас є.

А потім сваха ще натякає, що у нас гарно картопелька вродила, непогано було б їх пригостити.

І я ще набираю сумку домашніх продуктів, щоб не відпускати від себе сватів з пустими руками.

А якось я їх попросила приїхати картоплю підгортати, думала, що разом ми значно швидше впораємося, а ввечері шашлик посмажим.

Та свати відразу знайшли тисячі відмовок, чому вони не можуть приїхати.

І тоді до мене дійшло – нас просто використовують! Бо як роками щовихідних до нас приїжджати відпочивати – то час є, а як один раз попросила їх попрацювати з нами – то вже часу нема.

Чи образилася я? Так, образилася! Бо справжні родичі так не поступають.

Тепер, коли свати напрошуються черговий раз до нас в гості, то я їм кажу їхніми ж словами – у мене на них немає часу!

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

КІНЕЦЬ.