Хочу більше запитати поради, не тільки  розповісти свою історію. Тут переважно теми кохання, сім’ї, а в мене тема переїзду в інше місто.

Сама я з невеликого районного містечка, в якому немає гарних навчальних закладів і роботи теж майже немає. Після школи поїхала навчатися до обласного центру, 5 років відучилася, ще 4 роки працювала.

Але з’явилася можливість не винаймати квартиру, жити тільки за оплату комунальних послуг в квартирі родичів, яка дісталася їм у спадок від бабусі, якох вже давно немає.

Переїхала разом із хлопцем до іншого міста. Але тут і не зовсім місто, селище на околиці Києва. Після проживання в місті, де все було поряд, лікарні, кафе, якийсь рух, опинитися в Богом забутому селищі стало гнітюче.

Здавалося б, поряд із столицею, велике селище, але в ньому крім продуктових магазинів, школи, садочка, пошти та відділення банку нічого немає. Є Будинок Культури, але в ньому немає дискотек, тільки розпродажі всякі туди приїжджають і дитячі свята часом.

Тут зовсім немає парку, в якому можна погуляти, немає ні кіно, ні кафе нормального, крім невеликого генделя. На Новий рік нікуди піти, на вулиці біля ДК якісь похмурі та короткочасні концертики на морозі, усередину навіть у свята не пускають.

На таксі пересуватися дорого і не додзвонитися, щоби кудись з’їздити. Ми молоді, хочеться ще пожити активніше. Їздити в сам Київ спочатку до метро по пробках, потім на метро, щоб погуляти не дуже приємно.

Допізна не можна, адже потім не доїхати назад через комендантську годину, окрім таксі, що ламають ціни у вечірній час. Може вам здасться, що це скигління і потрібно бути вдячними за люб’язне надання проживання на таких умовах.

Але так сумно жити дуже далеко, діставатися роботи, з роботи, далеко від друзів і рідних. І заради чого? Чи варто й далі тут жити чи перебратися ближче до руху, активностей міста, коли життя довкола кипить, а не тліє?

КІНЕЦЬ.