Коли Михайло представив батькам свою кохану Олю, батько, Павло Іванович, був налаштований позитивно, а мати Ганна Вікторівна поставилася до цього скептично.

Мати не могла подумки не порівняти Олю з сусідською дівчиною Настею, яка в її очах здавалася більш придатною парою для сина. Незважаючи на заперечення матері, Михайло одружився з Олею, організувавши гранично просту, але душевну «урочистість» за бажанням Олі.

Спочатку вони жили з батьками Михайла, але постійна критика Олі з боку матері змусила його зважитися на переїзд. Михайло почав будувати будинок, а Оля тим часом продовжувала навчатись у педагогічному інституті.

Оля намагалася заслужити схвалення Ганни, але Ганна залишалася відстороненою та критичною. Через роки Оля та Михайло стали батьками двох синів, які згодом переїхали до іншого міста.

Оля все ще не могла подолати невидиму перешкоду між собою та Ганною, хоча Ганна обожнювала своїх онуків. Під час посиденьок у Олі вдома, Оля відчула нездужання.

Пізніше вона дізналася, що знову вагітна, але вже у тому віці, коли їхні сини вже були дорослими. Михайло не наважувався завести ще одну дитину, а Оля, шукаючи поради, звернулася до Ганни. У несподіваному повороті Ганна та Оля емоційно зблизилися, поділившись історіями про свої труднощі та стра хи.

Лід між ними розтанув, і Ганна переконала Олю залишити дитину та запевнила її у підтримці. Оля народила чудову дівчинку, яку назвали Ганною.

Це поповнення у сім’ї ще більше зміцнило зв’язок між Олею та Ганною Вікторівною. Ганна переїхала ближче, щоб допомагати Олі, і їхні стосунки переросли у теплу та сильну дружбу. Оля нарешті знайшла материнську фігуру в особі Ганни Вікторівни, і разом вони перейшли в новий етап життя.

КІНЕЦЬ.