Юля всім серцем вірила, що Олексій стане розсудливим, як тільки вони зіграють весілля. Ну не може одружений чоловік ходити “на ліво”! Тим більше в селі, де всі один одного знають. За таке потім сорому не оберешся! Та й не ризикне нормальна дівчина зв’язуватися з одруженим!

З такими думками дівчина і вийшла заміж за коханого. Олексій завжди любив компанії жіночої статі, але стверджував, що Юлія його єдине кохання, а решта так, для тонусу. І що коли вони одружаться, він на інших навіть не дивитиметься. Юля вірила і з нетерпінням чекала на весілля.

Пройшов місяць. Олексій все частіше став затримуватись на роботі, а потім і зовсім зник. Юля в сльозах оббігла все село, припускаючи найстрашніше. Але все виявилося дуже банальним – Олексій загуляв. Не встояв перед молодою розведеною Наталкою і влаштувався в неї.

Юлія влаштувала скандал і пригрозила розлученням, але Олексій лише відмахнувся – розлучайся! Дівчина плакала всі ночі безперервно. Наплакавшись і заспокоївшись, зібралася подавати заяву на розлучення. Отут і повернувся Олексій: брудний, неголений, із застарілим запахом.

– Вибач мені, Юля, – розмазуючи по зарослих щетиною щоках сльози благав він, – біс поплутав! Окрутила вона мене чи обпоїла чимось – не знаю, тільки не хотів я! Ти ж знаєш – я тільки тебе одну люблю!

Серце Юлії розтануло. І блудного чоловіка було прощено.

-Чимось опоїла вона Олексія, – розповідала дівчина всім знайомим, які цікавляться, чому вона вибачила чоловіка-гуляку, – сама нічим привабити мужика не може! Он, навіть чоловік від неї втік! Ось і підливає всяке!

-Ха! – сміялася Наталя, коли їй передавали слова Юлі. – Та цьому кобелю і підливати нічого не треба! Одного разу підморгнула і все: побіг, слини розпускаючи. Гроші б у нього не скінчилися – досі б біля моєї ноги сидів! А так: навіщо він мені без грошей потрібний? Я комфорт люблю, а не за чоловіками доглядати! Хватить, доглядала за одним!

Юля знала, що каже Наталя – чутки по селі швидко розносяться – але була твердо переконана у своїй правоті. Тим більше і Олексій став розсудливим. З роботи додому, все до хати, від дружини ні на крок. Дівчина і не підозрювала, що причина цього – не каяття чоловіка, а серйозна розмова з його батьком.

-Ти, сину, якщо гуляєш – гуляй по тихому. Щоб жодна жива душа! – вимовляв той синові. – Ще раз таке повториться і, вважай, у тебе немає батьків! Я тебе і близько до будинку не підпущу і дім залишу Юлі!

Народився синочок. Здавалося, Олексій був дуже щасливий і навіть не думав про походи “на ліво”. Юлія все більше переконувалась, що тоді у всьому винна була суперниця. А Олексій – просто жертва обставин. Он він як синочка любить і Юлю поважає!

Ніхто й не підозрював, що всі ці роки Олексій крутив на роботі роман із молоденькою бухгалтеркою, Світланою.

Раптово не стало батька Олексія, а потім і мами. Чоловік довго сумував, а потім… зник.

Знову Юлія бігала селом у пошуках чоловіка. Навіть до Наталі приходила з скандалами.

– Знову ти ш**ва мого чоловіка опоїла! Ні сорому в тебе не совісті! Має сім’ю, дитину!

– Та немає в мене твого Олексія! – посміхнулася Наталя. – Нащо він мені з дитиною? Добре би одна дружина, а тут ще й хвостик!

На підтвердження її слів до коридору, де скандалила Юлія, вийшов незнайомий чоловік.

-Здрастуйте, – прошепотіла жінка і вийшла з будинку Наталі.

Олексій з’явився за кілька днів. Тве_езий, доглянутий і явно задоволений життям. Відразу почав збирати речі.

-Вибач, Юль. Іду я від тебе – іншу покохав.

-Та як же так? Чому? Що я не так зробила? Хто вона? – Юля у розпачі заламувала руки.

-Неважливо. Ти не винна. Просто так вийшло.

Юля не змогла з цим упокоритися. Вона ще довго бігала до Олексія на роботу, влаштовувала розбірки зі Світланою. Олексій був непробивний.

Втомившись з’ясовувати стосунки, Юлія змирилася і спробувала налагодити своє життя. Але не тут було. Якось пізно ввечері у двері постукали. На порозі стояв Олексій із валізою.

-Пустиш? – спитав він.

-Заходь.

Знову почали жити разом. Про те, що Олексій йшов до іншої, намагалися не згадувати. Так минуло кілька місяців. Юлія розігрівала вечерю, чекаючи на чоловіка з роботи, але той замість того, щоб сісти за стіл, почав збирати речі.

-Я До Світлани. Вибач. Ну, не можу я без неї! – промовив Олексій і вийшов із дому. Юля опустилася на стілець. Сил боротися не було. Більше вона не плакала і не бігала на розбірки. Чоловік повернувся за місяць. Через півроку знову пішов. Юля нічого йому не говорила, лише виправдовувалася скоріше перед собою, ніж перед цікавими подругами:

-Все одно повернеться. Нагуляється та прийде! Куди ж він без мене?

Подруги співчутливо підтакували, а між собою крутили пальцем біля скроні. Якось Юлю осяяло. Вона згадала, як Олексій був радий появі сина. Як намагався більше перебувати вдома і… вирішила знову завагітніти. В перше ж повернення чоловіка в неї все вийшло. Дізнавшись про вагітність, Олексій більше не йшов. Юля літала на крилах.

Але коли доньці виповнилося два роки, він знову зник. На цей раз у нього з’явилася продавщиця Надя. Потім Іра, а потім Юля перестала запам’ятовувати їхні імена. Просто чекала на повернення чоловіка. Минали роки.

Олексій також періодично зникав з дому на місяць-два, але потім повертався і півроку-рік був зразковим сім’янином. Для нього це стало звичайною справою. Він навіть став виправдовувати свою поведінку:

-Ну що робити? Ну раз я такий велелюбний! А Юля що? Юля мене розуміє! Та й куди їй подітися? Чоловік-то я з руками, та й її люблю!

Юля ж тим часом ростила дітей, допомагала їм вибитися в люди. Спочатку одружився син і поїхав із сім’єю далеко від рідного дому. Потім і донька вийшла заміж. У сина народилися діти, але онуків Юля бачила лише на фотографіях, які син регулярно їй надсилав.

Дочка теж поїхала з рідного дому, але правда лише до обласного центру і ось-ось готувалася стати мамою.

-Мамо! А приїдь до нас! У нас велика квартира, місця всім вистачить, та й мені допоможеш спочатку! – кликала вона маму. – Чого ти сама сумуєш? Батько, мабуть, знову біля чергової пасії?

Юлія сором’язливо опустила очі, але про запрошення дочки замислилась. Втомилася вона. Втомилася бути одна, втомилася від косих поглядів та жалості подруг.

___________________________________________

Олексій раптом відчув себе погано. Різко закололо серце і стало важко дихати.

-Оля! Оля! – слабким голосом покликав він. До кімнати зайшла гарна молода жінка. – Щось не добре мені! Виклич швидку.

-Ну що ви хотіли, – молодий лікар виписував Олексію рецепт, – вік! Зрозуміло, що хочеться ще побігати, але тепер треба робити це обережно та в обмежених кількостях. Ми, звичайно, вас підлікували, але зупинятися на цьому не раджу. Дієта, режим, легка праця та жодних стресів!

Із лікарні його ніхто не зустрів. “З роботи, мабуть, не відпустили!” – Вирішив Олексій і вирушив до будинку Ольги.

Ольга була вдома. Поставивши перед ним тарілку із супом, мовчки слухала розповідь Олексія.

-От, Оля, старий я став. Тепер у мене режим, дієта і легка праця, – повторив він рекомендації лікаря, – завтра піду в контору писати заяву щоб перевели на легшу роботу, а ти вже будь ласка купи мені ліки, та придумай щось дієтичне.

-А з чого ти взяв, що я за тобою доглядатиму? – несподівано різко запитала Оля. – Ти мені хто? Чоловік? Сват? Брат? Чи може у тебе прибутки великі стали? Наскільки я знаю, на легкій праці багато не отримують! А ходити по тебе за твої копійки я не збираюся! І знаєш, що? Іди ти звідси! Мені такий не потрібен!

______________________________________________

-Юля, привіт! Ось я і повернувся, – Олексій стояв перед дружиною і широко посміхався, – тепер вже на зовсім! Нагулявся. Тепер лише ти до кінця моїх днів!

-Я, звичайно, задоволена, – вираз обличчя дружини не сподобалося Олексію. Аж надто байдуже вона на нього дивилася, – але ти спізнився зі своїм подарунком на кілька років! Я їду до дочки. На зовсім. А ти… розташовуйся, облаштовуйся… До побачення!

_______________________________________________

Минуло три роки. Юля нетерпляче переступала з ноги на ногу в очікуванні дочки. Поруч стояв схвильований зять. Зрештою, вона з’явилася у супроводі імпозантного чоловіка у білому халаті.

-Ще раз дякую вам, Вікторе Сергійовичу! Якби не ви… Моєї б донечки не було! – подякувала дочка Юлі лікарю.

-Я тут зовсім ні до чого! – посміхався чоловік. – Це ви молодець! Вітаю! О ваша дочка дуже схожа на вашу сестру! – Вигукнув він.

-На Сестру?

-Це ж ваша сестра? – сказав Віктор Сергійович, вказуючи на Юлю.

-Це моя мама! – засміялася Юліна дочка.

-Віктор! – усміхнувся жінці лікар і вперше за довгі роки Юля почервоніла.

________________________________________________

-Мамо! Тут Віктор Сергійович дзвонить. Просить номер твого телефону. Можна?

Юля розгубилася, але швидко прийшла до тями і кивнула.