Віра судомно стискала в руках телефон, дивлячись в одну точку. Хвилину тому їй прийшло повідомлення: “Глянь, чим твій чоловік у місті займається”. І фото, де її коханий чоловік, Іван, обіймає та цілує гарну жінку.

Іван із ранку поїхав до районного центру за продуктами. Завтра у нього мав бути день народження. Та не просто, а ювілей – 35 років. І з такої нагоди було запрошено пів села гостей. Віра вирішила здивувати гостей і крім традиційних страв, приготувати щось таке незвичайне.

Сільський магазин не відрізнявся різноманітністю продуктів, тому було вирішено, що Іван з’їздить у місто та придбає все необхідне.

І ось це повідомлення від сусідки, яка також сьогодні з ранку поїхала до райцентру.

Віра закохалася в Івана ще у школі. Намагалася звернути його увагу на себе, але марно. Іван був по вуха закоханий у місцеву красуню Анастасію і на Віру не звертав жодної уваги. Після школи Іван вирушив за Настею до обласного центру вчитися. Там Настя, спокушена гарним життям, кинула Івана заради якогось міського мажора, батько якого обіймав важливу посаду в адміністрації міста.

Іван же повернувся до рідного села чорнішим за хмару. Став похмурий, небалакучий і злий. Якось, побачивши з яким обожнюванням дивиться на нього Віра, взяв і зробив їй пропозицію.

Віра розуміла, що Іван не любить її і навряд чи колись полюбить, але бажання бути з ним було сильнішим, і вона погодилася. Вони тихо розписалися. Один за одним з’явилися діти: хлопчик та дівчинка. Іван ставився до дружини рівно: завжди спокійний, ввічливий та уважний. Його почуття виявлялися тільки з дітьми – він їх любив і із задоволенням з ними порався.

Ну і що, що не любить, – втішала себе Віра, – зате поважає, не гуляє, як у сусідів. І з дітьми займається, та й не противна я йому, судячи з ліжка. Господарський – все в будинок. Чого ще треба?

Але, мабуть, Іванові не вистачало кохання. Віра це зрозуміла, побачивши його на фото з Настею. Так, вродлива жінка була саме Анастасією, яка колись його покинула заради багатого нареченого. Виходить, воскресли старі почуття. Значить, скоро Віра має бути розведеною.

До будинку під’їхала машина. Віра, змахнувши фартухом з очей сльози, кинулася надвір. На подвір’ї стояла Іванова машина, а він сам вивантажував пакети з продуктами з багажника.

-Начебто все! – Сказав від, дістаючи останній пакет. – Ти вирішила мій день народження як весілля гуляти? Три дні?

-Так ювілей же! – тихо спробувала виправдатися Віра.

-Добре, доведеться допомагати тобі, бо не встигнеш усі свої шедеври приготувати, – сміючись відповів Іван.

“Згладжує майбутню розмову про розлучення”, – сумно подумала Віра.

На другий день, з самого ранку, вона була на ногах. Іван усіма силами намагався їй допомогти. Частування і саме свято вдалося на славу. Цілий день Віру не залишало відчуття тривоги. Вже ввечері, коли гості почали розходитися, а мама та свекруха Віри зголосилися допомогти з прибиранням, Іван підійшов до дружини і покликав прогулятися.

-Іди-іди, прогуляйся, відпочинь. Ти і так весь день як білка в колесі, – підбадьорила Віру свекруха, – ми й без тебе впораємося!

Віра накинула на плечі шаль і попленталася за чоловіком. Він вів її до річки. На березі зупинився, дістав із кишені газету, постелив її на землю і жестом запросив Віру сісти. Вона сіла, сильніше закутавшись у шаль.

– Віра, я давно хотів з тобою поговорити, – вона мовчала. Ком у горлі заважав їй щось відповісти, але сльози вже готові були ринути з очей.

-Коли я робив тобі пропозицію, скажу чесно, я тебе не любив. Але, проживши з тобою всі ці роки, я зрозумів, що тоді, хай і не усвідомлено, але я зробив правильний вибір. Дякую провидінню, що штовхнув мене на цей крок. Ти і діти – найкраще, що трапилося зі мною у цьому житті. Я хочу тобі сказати, що я люблю тебе і прошу у тебе вибачення за всі роки, що приховував від тебе своє кохання. Я хочу, щоб ми з тобою перейшли до того етапу, якого у нас з тобою не було на самому початку – до цукерково-букетного періоду. Дозволь мені почати до тебе залицятися і якщо ти через моє неуважне до тебе ставлення охолонула до мене, то я зроблю все, щоб повернути твою прихильність.

У Віри з очей ринули сльози.

-А як же Настя?

-Яка Настя? – не зрозумів Іван. Віра показала йому фото, яке надіслала їй сусідка.

-І? Ну я радий за неї, – дивуючись, знизав плечима Іван, – постривай, ти подумала, що це я з нею?!?

Віра дивилася на чоловіка широко розплющеними очима. Іван почав розглядати фотографію.

-А тебе не збентежило, що у цього юнака у вусі сережка? Я думав, ти знаєш моє ставлення до подібних прикрас.

Віра перевела погляд на фото. Справді, на фото молодий чоловік був знятий з боку і дуже був схожий на Івана, єдина відмінність – це сережка у вусі, яку б її чоловік за жодних обставин не надів би.

-Іване, вибач мені! Я така…!

-Це ти мене вибач! Ну що? Почнемо новий етап?

-Звісно! – і Віра кинулася до чоловіка на шию.

Додому вони прийшли вже за північ…