З Олегом ми познайомилися 27 років тому.

Через рік відсвяткували весілля. Потім у нас з’явилися діти.

Спочатку синочок, а через два роки – дівчинка.

Тоді була щиро закохана в свого чоловіка, багато чого не помічала, словам подруг і близьких про чоловіка не вірила, думала це вони від заздрощі, вірила тільки йому.

Олег часто не радився зі мною, з нашими планами, просто тому, що у нього раптом з’являлися свої плани, які були йому завжди цікавіші і важливіші.

Чоловік мій просто міг по дорозі додому заскочити на хвилинку до приятеля, залишивши мене в машині.

Чекала його по дві години, а потім з’ясовувалося, що він до якоїсь колежанки своєї по роботі, бо в неї там свято було якесь на чайок з тортиком заходив.

Олег не вітав з днем ​​народження, з днем закоханих, про нашу річницю взагалі забув.

Коли я ображалася, адже хотіла хоч трохи уваги від нього, говорив, що в їхній родині це не було прийнято або що грошей на подарунки нема.

Хоча я і діти завжди вітали його, з усіма святами.

Характер у чоловіка мого, на жаль, зовсім не простий.

Він міг через якусь дрібницю почати сперечатися зі мною.

Коли заспокоювався, навіть жодного разу не вибачився, навіть, якщо він був не правий, він ніколи не вважав за потрібне вибачатися, йому було абсолютно байдуже, як в цей час мені. Олег вважав завжди, що він правий.

Звичайно, я чекала, сподівалася, що чоловік зміниться.

З віком я зрозуміла, що нічого не змінюється, а, навпаки, посилюється в гіршу сторону, на жаль.

Чоловік приніс мені стільки проблем, що від моєї юнацької закоханості нічого не залишилося.

Навіть поваги. Я навіть у сні не могла подумати, що колись доведеться розлучитися з Олегом.

Складно було зважитися, але я сама пішла від чоловіка, адже щасливого майбутнього не бачила з ним.

Не хочу навіть бачити його більше, думати про нього, згадувати про його вчинки.

Працюю, займаюся своїми хобі, спілкуюся з дітьми і внуками, часто ходжу на культурні заходи, стала спокійнішою.

Зараз почала ходити на фітнес, трохи схудла, почала робити гарні зачіски, відвідувати салони краси.

І тут, зовсім несподівано для мене, мій Олег став часто телефонувати мені, говорив, що я йому дуже потрібна, що кохає щиро тільки мене, став проявляти турботу, увагу, запрошувати кудись сходити разом.

Я не знаю, що мені робити. Чи варто пробачити чоловіка і щасливо жити далі однією сім’єю?

КІНЕЦЬ.