З Миколою ми познайомилися ще в інституті.

Вже на четвертому курсі ми з ним одружилися.

Згодом стали жити з ним на орендованій квартирі.

Після закінчення навчання ми влаштувалися на роботу.

Було звичайно важко, але наше щире кохання допомагало нам справитися з усіма труднощами.

Вже через два роки я дізналася, що чекаю дитину.

Чоловік сказав, що я маю покинути роботу і сидіти вдома, я погодилась.

Але життя, на жаль, приносить дуже часто неприємні сюрпризи, які можуть повністю змінити наше життя.

Коли я дізналася про іншу жінку чоловіка, то була на шостому місяці.

Виявилося, ця жінка була присутня протягом усього нашого сімейного життя.

Не буду розповідати, що було у мене на душі і той смуток, з якого я не виходила.

Але я, перш за все, хотіла зберегти сім’ю, адже розуміла, що тато дуже важливий для дитини і завжди має бути поряд.

А як же інакше, дитині потрібен батько і ця думка постійно кружляла у мене в голові.

Я вірила, що все пробачу і зможу зрозуміти. Я намагалася зберегти залишки від зруйнованого кохання і колись щасливого сімейного життя, вірила, що в моїх силах налагодити усе наше хороше сімейне життя.

Не дивлячись ні на що, ми намагалися жити далі.

Так вийшло, що я поїхала на вихідні до своїх батьків в інше місто, де мені довелося звернутися до фахівця, адже йшов восьмий місяць.

Виявилося, нічого серйозного і я трохи заспокоїлася. Але лікар прописав деякі препарати.

А у мене в гаманці було не так багато грошей, я вирішила зателефонувати чоловікові з проханням перекинути пару сотень гривень на карту.

На що мій чоловік відповів:

“У тебе є батьки, нехай вони тобі допомагають!”

Моє здивування і образу просто неможливо висловити словами, я ніколи не очікувала таке почути від свого чоловіка.

Микола поводився так, ніби це я зраджувала йому весь цей час, а тепер ще грошей прошу.

Я просто не розуміла за що, чому і як далі з ним жити.

Все стало зрозуміліше коли я повернулася додому – квартира була напівпорожньою.

Чоловік мовчки забрав всі свої речі і поїхав до своїх батьків, мене навіть не став попереджати.

Ми не бачилися, спроби поговорити закінчувалися взаємними докорами.

Я з’їхала з орендованої квартири, адже грошей платити за неї у мене не було, і повернулася до своїх мами й тата.

Це згодом я дізналася, що він каявся вдома, а на роботі продовжував зустрічі з нею.

Минуло ще трохи часу. У мене з’явилася донечка, Наталка.

Раніше я не уявляла, як жити без Миколи, думала, що хочу повернути все назад, а зараз все зникло і здається більше ніколи не повернеться.

Я пережила той період, коли думки, як бджоли роїлися в голові і всі вони були лише про те, де він і що з ним, як йому там. Це все в минулому.

А три дні тому мені подзвонив Микола. Просить пробачити його, каже, що скучив, зрозумів свою помилку і просить, щоб я вибачила і ми знову були разом.

Але чи можна вірити такій людині?

КІНЕЦЬ.