Із моїм першим чоловіком ми прожили щасливі 10 років. 3 роки, що залишилися, був справжній кошмар, який без суму я навіть згадувати не можу. Ворогу не побажаєш.

Із Сергієм ми були знайомі буквально зі шкільної лави. Навчалися у паралельних класах. Я пам’ятаю, як він носив мій портфель, захищав мене від хуліганів і навіть інших дівчаток. Після школи все продовжилося, а наші батьки не вгадали з власними поглядами: вони пророкували нам швидкий розрив через новий життєвий виток.

Хоч би як там було, жити разом ми почали вже після інституту. Фінансів на орендовану квартиру не було, та й навчання особисто для мене було на першому місці. Натомість потім весілля, спільне житло, доросле життя.

Я відчувала себе дівчинкою, яка раптом дізналася, що їй уже так добре за 20. Для мене все було цікаво і ново.

Проте наші справи йшли непогано, і ми згодом навіть обміняли квартиру на більший варіант. Потім з’явився син, і я подумала, що життя все-таки вдалося. Є чоловік, дитина, квартира. Хороша робота та перспективи.

Так минуло кілька років, доки Сергій раптом не зламався. Він втомився від усього, і на нього напала якась туга чи сум. Начебто б нічого не змінилося, але свого чоловіка я більше не могла впізнати.

Почав пити, піднімати руку на сина Іванка. Я намагалася якось з цим боротися, але все було марно. Ми ходили лікарями, психологами, ворожками. Витратили купу грошей.

Але той мій Сергій зник десь у минулому. Натомість на дивані валявся опухлий чоловік, якого я просто не могла впізнати. А потім ми розлучилися.

Через борги квартиру довелося продати. Я залишила сина під опікою бабусі. Дала їй частину виручених за квартиру грошей і поїхала працювати за кордон. Моя професія мала дуже вузьку спеціалізацію і тому була не дуже затребуваною.

В іншому кінці країни я могла б влаштуватися, але переїжджати не було ніякого бажання. Тож я обрала швидкий підробіток, щоб зібрати якийсь капітал чи купити квартиру.

В іншій країні я познайомилася з таким же трудягою, як і я. Діма здався мені гарною людиною: трудоголік, багато жартує, не боїться дивитись у вічі. Чимось він мене зачепив. Ми почали спілкуватися, і я дізналася, що він теж попрощався з колишньою. Але з іншої причини: вона гуляла.

Час минав, наша дружба міцніла і якось сама собою перетворилася на щось більше. Так і з’явився в мене інший після розлучення. На той час я заробила якісь гроші, а у Діми закінчувалася віза.

Потрібно було вирішувати, що робити далі, і я вирішила залишитись з ним. Ми поїхали вдвох додому, маючи в кишені достатньо коштів, щоб якийсь час почуватися непогано.

Я купила ділянку землі біля маминого будинку. Вона з Іванком жила в селі, тож мені так було дуже зручно. Почала будувати будинок. Та й нехай, що не в місті. Є ж авто. Зате повітря чистіше і мама поряд.

Діма взявся мені допомагати, і в нас нарешті почалися нормальні стосунки. Я знайшла роботу за фахом. А він завідував будівництвом, закупівлею для цього процесу і ще кілька разів на тиждень їздив на підробітки.

Знайти постійну роботу йому не вдалося, але якісь гроші він приносив. Тим більше, ще й займався будівництвом будинку, бо я в цьому абсолютно нічого не тямлю.

Весь цей час ми жили на орендованій квартирі. Але коли будівництво вже набрало обертів і справа йшла до чистового ремонту, мій Діма нарешті висловився.

Він зауважив, що вкладає дуже багато часу і сил на будівництво мого будинку. Та ще й гроші на бензин ідуть. А що йому з того? За всіма документами будинок мій і нічий більше.

Тож він був би дуже не проти, якби я виділила йому частку, хоч би невелику. Щоб у разі чого він не залишився з голим… Торсом. І без перспектив.

Спершу я думала, що він так жартує: здоровий мужик, зазіхнув на чужу власність. Так, він допомагав, але я винаймала нам квартиру і за продукти найчастіше платила теж я. Які претензії?

Ми навіть не розписані, а все туди ж. Довіри в нього мало, треба убезпечити себе. Не розуміє, що в мене син і мама – найрідніші люди. Він куди лізе? За кілька тижнів, максимум місяць, будинок буде готовий.

Я все ще не хочу нічого ділити, адже це моя мрія і заради неї я стільки працювала. Але і з Дімою розлучатися не хочеться. Звикла та й де я знайду собі нового господарського мужика?

Ситуація дивна, і я не знаю, як бути. Мама каже, щоб я трималася за нього. А ще краще – заміж виходила. Іванкові батько потрібен. А я все в роздумах. Була вже одного разу. І чого це призвело? Може, жити самій не так уже й погано?

Хочу поділитися своїми думками. Відчуваю, що мій чоловік не любить мене. Одружені три роки, росте чудовий малюк. Я виходила заміж по коханню, дуже любила чоловіка, але зараз відчуваю, що зробила

Втретє я завагітніла у 32 роки. На той момент я була заміжня і мала 2-х синів (10 і 7 років). Вагітність була для мене, як і для чоловіка, сюрпризом, тому

Бережіть своїх батьків. У нас в сім’ї двоє дітей – я і моя сестра. З дитинства батьки більше приділяли уваги моїй сестрі, що своєю чергою мене дуже сильно ображало. Мені завжди