У нас у сім’ї затяжна фінансова криза, яка почалася відразу після того, як я пішла в декрет. Чоловік, який обіцяв забезпечувати сім’ю, як працював на своїй ненапружній роботі, так і працює. Міняти нічого не хоче, його там і так все влаштовує. А мене ось не влаштовує постійно у батьків гроші позичати.

Розумію, що я й сама зробила помилку, повіривши на слово чоловікові, але він був дуже переконливий. Співав, як соловей, що поки я в декреті, він усе забезпечення сім’ї візьме на себе, якщо треба буде працювати на двох роботах. Я й купилася. Дуже й дуже дарма.

Я майже рік у декреті. До цього часу працювала та непогано заробляла. Нам вистачало. Ніколи не ділила фінанси на мої та чоловіка, був спільний котел. Зарплатою його теж ніколи не дорікала. Не на дивані лежить людина, працює, щось заробляє.

Коли тест показав дві смужки, я почала прикидати, а як ми житимемо в декреті. Зарплати чоловіка на оренду житла та інші потреби просто не вистачить, а якщо й вистачить, то стискати доведеться дуже сильно. Міркувала я вголос, щоб чоловік це чув.

– Та ти не хвилюйся, я знайду другу роботу, якщо буде потрібно. Все в нас буде добре, – заспокоював він мене, а я й повірила.

До мого декрету чоловіка другої роботи не знайшов. Казав, що у процесі. Потім була розмова, що з другою роботою не вийде, графіки скрізь такі, що накладаються. А мені вже повертати нікуди – попереду лише пологовий будинок. Кілька разів ми з чоловіком сварилися, він знаходив собі якісь шабашки, приносив гордо гроші і я на якийсь час заспокоювалася – може, коли захоче.

Коли я народила, зрозуміла, в яку халепа потрапила. Якби не дитяча допомога та допомога батьків, то вилетіли б ми в трубу. Я чоловікові постійно нагадувала про його обіцянки, але він завжди знаходив якісь відмазки, а потім узагалі заявив, що ми й так нормально живемо.

– Мене моя робота влаштовує. Гроші я додому приношу всі, до копійки. А там і колектив хороший, і зарплата повністю біла, і начальство нормальне. Зараз знаєш, як важко нормальну роботу знайти? А тобі, хоч би скільки я заробляв, все мало буде.

У цю пісню другим голосом включилася і свекруха. Вона вважала, що це не її син мало заробляє, а я дуже багато чого хочу.

– Заощаджувати треба вчитися. Ось я, пам’ятаю, в дев’яності могла з однієї курки тиждень обіди готувати. Навіть тоді люди виживали, а ти з жиру бісишся. Сину тепер що, зовсім себе до знемоги довести, щоб ти була задоволена?

Звичайно, з жиру шаленію, постійно у своїх батьків гроші позичаю, щоб ноги не протягнути. Вони дають, а назад ніколи не беруть. Мені вже мамі з батьком у вічі соромно дивитися.

Нещодавно ми з чоловіком вкотре посварилися, і він мені видав:

– Якщо нам так грошей не вистачає, давай до мами переїдемо, там за квартиру платити не треба, от і будуть тобі вільні гроші.

А мені і в жахливому маренні не бачилося спільне проживання зі свекрухою. Я її в гостях ледве терплю, не вистачало ще ліктями на кухні штовхатися. Тим паче на її кухні.

– Ось бачиш, тобі потрібне не вирішення проблеми, а мене дістати! – урочисто промовив чоловік, вважаючи, що виграв у суперечці.

Я його попередила, що якщо він у найближчі пару місяців не зароблятиме стільки, щоб нам вистачило без боргів, то я переїду до мами, але своєї. А потім подам на розлучення та аліменти. Зарплата в нього біла.

Чоловік образився до глибини душі, що я йому такі умови ставлю. Кричить, що я його шантажую. Та який шантаж, я просто вже не знаю, як зрушити його з місця, щоб він перестав думати про власний комфорт і почав думати про сім’ю.

КІНЕЦЬ.