Моя донька була щедрою і турботливою людиною. З дитинства вона завжди розділяла зі мною все смачне, що її давали, а коли стала старшою, то навіть надавала мені фінансову підтримку.

Звісно, коли вона лише стала на ноги, то я довго наважувалася приймати від неї гроші, бо моєї заробітної плати вистачало на мої потреби. Але згодом я відправилась на пенсію і тих копійок мені ледь вистачало.

Моя пенсія становить лише 2 5000, зазвичай аж 1000 я віддавала на оплату комунальних послуг, а інша половина – на їжу.

Я веду скромний спосіб життя, мій раціон складається переважно з каш та овочевих супів. Однак, стає все важче підтримувати себе на такі обмежені ресурси.

Я більше не можу дозволити собі ліки, прописані лікарем, і мені довелося відмовитися від них. Пріоритетом для мене є достатня кількість їжі, але, на жаль, це означає жертвувати необхідними ліками.

Не минуло року, як моя донька вдруге одружилась. Після цього вона повністю переїхала до столиці. Разом придбали там квартиру в іпотеку, перед тим купили машину, обоє працюють і непогано заробляли. Щоліта вони навіть їздили у відпустку за кордон на море, і донька люб’язно поділилася фотографіями з їхньої подорожі у Дубаї.

Ми знаходимось у близьких стосунках, і вона постійно висловлює щиру стурбованість моїм добробутом.

Щоб захистити її від хвилювань і смутку, я довгий час вдавала, у мене на все вистачає коштів і я нічого не потребую. Я казала їй, що їм курку або п’ю апельсиновий сік, хоча це було відвертою брехнею. Ці речі я востаннє куштувала, коли вона приїздила у гості.

Донька щиро вірила моїм розповідям, попри те, що знала про зростання цін і недостатній розмір моєї пенсії.

Нещодавно я дійшла до межі й нарешті набралася сміливості попросити її про допомогу. Я подумала, що, можливо, зможу заморозити деякі овочі на зиму, поки вони ще в сезоні, і купити нові капці, бо мої старі зовсім зносилися.

Донька навіть зраділа, що я нарешті попросила у неї допомоги і я теж зраділа, що вона так зреагувала.

Наступного дня на мою картку надійшло 200 гривень. Це була така “підтримка” від доньки…

Але чи можна це вважати допомогою? Я була у столиці та там за ці гроші хіба пиріжка з’їсти та запити кавою. Навіть була думка надіслати гроші назад, але я не розуміла, як це зробити.

Пізніше вона зателефонувала, щоб підтвердити, чи надійшли гроші. Я спокійно підтвердила, сказала дякую та поклала слухавку і не могла стриматися, щоб не розплакатися.

Я вперше попросила доньку про допомогу і тепер переконана, що востаннє.

Якщо вона не може зрозуміти, як важливо допомагати власній матері, то я й надалі розповідатиму їй, що їм м’ясо щодня.

Можливо, вона справді не розуміє нинішньої вартості життя і вважає, що все є у вільному доступі. Якщо це так, я запрошую її прийти та зазирнути до маминого холодильника.

Що ви думаєте з цього приводу? Чи повинні діти допомагати своїм батькам-пенсіонерам?

КІНЕЦЬ.