Мама набрала кредитів, щоб стати бізнес-леді, хоча я їй говорила, що вона влізла в дурну історію, що це якась шахрайська піраміда.

Мій голос розуму мама ігнорувала, наводячи якісь приклади, що її “бізнес-партнери” їй вішали на вуха. Жодні аргументи не діяли. У результаті мама набрала кредитів, щоб купити продукцію для подальшої реалізації, але ця продукція нікому не потрібна. Її товар не окупився.

Сума кредиту була не надхмарною, тоді ще можна якось його погасити, але мама вирішила спробувати ще раз, влізла в іншу піраміду.

Знову набрала кредитів, робила все по-своєму, я перестала до неї лізти. А навіщо? Вона доросла жінка, вона має свою голову на плечах.

Мені вже під тридцять років, мешкаю окремо, купила в іпотеку квартиру і плачу за неї кредит. Мені своїх справ вистачає, нема часу бігати за мамою і бити по руках, щоб вона знову кудись не влізла.

А мама продовжувала накручувати борги. За квартиру вона не платила, кредити не гасила, бо нема чим. Натомість уся квартира забита якимось товаром, який вона не може продати.

За тією ціною, за якою вона хоче його продати, ніхто не купує. А якщо продасть за тією ціною, яку він реально вартує, то не виграє нічого, виходять копійки.

Вона намагалася у мене позичати гроші, але я кілька разів їй позичила, вона не віддала, і я більше так не робила. Я їх не малюю, я маю свої проблеми, кидати гроші в унітаз я не хочу.

Нещодавно мама почала розмову, що боргів у неї занадто багато, вона з ними не справляється. Я їй запропонувала визнати себе банкрутом чи проконсультуватися з юристами, може вони підкажуть інший шлях.

Але мамі ці варіанти чомусь не підійшли. Вона сказала, що бачить лише один вихід.

– Квартиру доведеться продавати, щоб із боргами розрахуватися, – зітхає мама, а сама на мене дивиться.

Мабуть, вона чекала, коли я кинуся її відмовляти, але в мене й гадки не було. Я покивала, типу, ну так, так, напевно, буде правильно.

Мама схопилася і почала кричати, що я байдужа колода, якій начхати, що рідна мати може опинитися під мостом.

– Я думала, дочка мене підтримає, допоможе, а вона головою киває, продавай, мамо, квартиру, йди жити на вокзал!

Цікаві міркування. Мені прямо цікаво стало, що ж мама думала я їй запропоную?

– Ти могла б продати свою квартиру, все одно, там ще не все виплачено. Частину грошей віддала б банку, а те, що залишилося, пішло б на кредити. Пожила б поки що зі мною.

Але я ці гроші заробляла сама, мама не помагала. І мама сама влізла в неприємності, тому сама мусить їх і розгрібати. Я її попереджала та відмовляла, вона сама вирішила зайнятися “бізнесом”.

– Допомагати більше я не збираюся тобі. Більше того, не забувай, що половина квартири взагалі належить мені, так що з продажу я можу вимагати свою половину суми, – думала я остудити запал матері, але нарвалася на ще одну істерику.

Не буду нічого забирати з продажу квартири, якщо мати таки вирішить її продати. Просто від злості сказала, бо мамине нахабство мене вивело з себе. Але й допомагати їй теж не буду. Нехай сама викручується. Як влізла, так нехай і вилазить.

КІНЕЦЬ.