Мати та сестри мого чоловіка живуть у маленькому селищі. Вони не ледарять, я не можу цього сказати. Вони працюють, але завжди сkаржаться на відсутність грошей.

Раніше вони просто сkаржилися на дорожнечу та важкий спосіб життя, але я не звертала на них уваги. Іноді я пропонувала пошукати роботу в іншому місті, але не розуміла, чому вони на це ображаються.

Якось моя свекруха вирішила зайняти у нас rроші на ремонт ванної кімнати. Не роздумуючи, мій чоловік надіслав гроші матері.

Потім до нас почали звертатися його сестри.

То племінниця виросла і їй потрібна куртка, то вони зайняли гроші на покупку взуття для племінника. Вони віддавали гроші із запізненням і постійно мали незадоволений вираз обличчя, ніби вони очікували, що ми забудемо про їхні борrи.

Сестри не були матерями-одинаками, вони жили зі своїми чоловіками. Кожна мала по троє дітей. Тепер вони поводяться так, ніби ми їм щось винні.

Я мого чоловіка попередила, щоби він більше нікому не давав грошей.

Ми можемо пробачити обов’язок його матері, але сестрам – ні. Нещодавно його сестра знову зателефонувала мені та попросила грошей. Я сказала їй, що ми нічим не можемо доnомогти.

Тоді вона попросила перезайняти у наших знайомих. Від такого на хабства я розлю тилася, ледве втрималася, щоб не висловити все те, що про неї думаю.

Потім свекруха зателефонувала моєму чоловікові і сkаржилася йому, як я образила її дочку. Мовляв, її запросили на весілля, але вона не має нічого придатного, щоб одягнути. Я вирішила більше їх не терпіти.

КІНЕЦЬ.