Дітей у моєї тітки і її чоловіка двоє: 30-річний Дмитро, який давно вже живе окремо від своїх батьків, у нього своя сім’я, правда, своїх дітей ще немає.

А 36-річна Світлана досі живе з батьками. Дуже хоче вийти вдало заміж, але не виходить щось у неї, стосунки ні з ким не складаються, ніхто не кличе, така доля якась.

Всі рідні та подруги намагаються допомогти їй, чим можуть, все дають їй різна поради, але толку поки з того всього немає, з цим їй просто не щастить чомусь.

– Шкода мені, доньку мою, Світланку, звичайно! Дуже шкода, – зітхає моя тітка Валентина. – День народження у неї місяць тому був, так вона напередодні сиділа і так плакала в мене. Все, каже, погано у неї, в 36 вона нуль без палички, ні сім’ї, ні дітей, живе й досі з батьками. Ледве заспокоїли ми її з чоловіком, так шкода її було, що й не передати словами.

Вона ніколи нам нічого не розповідала, що має на душі, а це видно так недобре їй було, що вирішила з нами поділитися. А коли дона пішла, ми з чоловіком ще довго лише й про неї говорили. Вирішили, що треба хоч хутром назовні вивернутися, але купити нашій Світланці окрему квартиру, щоб, якби там її життя не склалося, а вона мала своє власне житло, і як можна швидше.

Це єдине, чим можна допомогти своїй донечці. І чоловік мене в цьому відразу твердо підтримав, адже розумів усю ситуацію..

– Ось, правильно, – сказала я своїй тітці, – вирішуйте питання з житлом для доньки. Буде у неї своя квартира – і особисте життя налагодиться згодом. Зі своїм житлом точно одна не залишиться ніколи.

Проблема усі полягали тільки в тому, що грошей на покупку квартири немає в їхній родині ні в кого.

Світлана працює вчителькою молодших класів.

Школа державна, це плюс великий, звичайно.

Зарплату, хоч і невелику, поки платять. Але що буде з освітою в найближчому майбутньому, ніхто зараз не знає і сказати не може.

У будь-якому випадку, сама Світлана квартиру собі не купить ні за що і ніколи.

Валентина з чоловіком теж небагаті, проте, оптимізму вони зовсім не втрачають. Почали вертітися відразу, зібрали все, що було у них відкладено і на картках банківських, готують на продаж дачу, позичають у родичів.

Якщо все буде добре, то половину або трохи більше на маленьку однокімнатну квартиру наберуть, решта візьмуть в кредит.

Чоловік хотів на пенсію йти, але тепер не вийде.

Потрібно буде попрацювати ще років п’ять хоча б, та й Валентина сама вже якийсь підробіток і для себе шукає.

Ну а що робити, всім зараз нелегко, треба дочці своїй допомогти.

– Ну ось, якось сидимо на терасі, подруга моя і невістка в гості прийшли якраз. Я подрузі це все розповідаю, вона киває, з усім погоджується, мовляв, ми молодці, що про майбутнє донечки своєї дбаємо. А невістка моя мовчала-мовчала, а потім раптом і каже:

– Валентино Іванівно, а чому ви про сина чи не думаєте зовсім? Дочці квартиру купити потрібно, все правильно. А синові?

– Я кажу, ну у сина є житло, він не на вулиці ж не живе. А вона мені прямо при подрузі, уявляєш, заявляє:

– Яке це, – каже, – у вашого сина житло є? Це у мене є житло! Ви, може бути, забули, що син ваш живе в моїй квартирі? І свого майна у нього – тільки те, що на ньому, у чому він одягнений?

Син Валентини Дмитро дійсно живе з дружиною в квартирі, яку невістці віддали батьки.

Квартира раніше належала її бабусі. Живуть там вже пару років, зробили удвох косметичний ремонт, купили меблі.

Сам Дмитро, вважає Валентина, зовсім не нахлібник якийсь, не ледачий – працює, заробляє не менше дружини, вдома робить все, що потрібно.

Ну, власної квартири у нього, звісно, немає, не пощастило йому з цим.

Але дорікати його за це теж не можна, адже він багато працює і так чимало вкладає в свою сім’ю.

– Ну як так? Що за родина така взагалі – моє, твоє, хіба можна так? – засмучується Валентина. – І заявити таке про чоловіка, мого сина. Це взагалі ні в які рамки. Ну шукала б собі олігарха тоді, з такими поглядами. Але, мабуть, для олігарха теж не підійшла, по якихось параметрах. Так що їй тоді виступати? Нехай подякує, що взагалі заміж взяли її, он мою Оксанку ніхто й досі заміж не кличе.

А вже з приводу того, кому їм з чоловіком купувати квартиру, невістка взагалі не має право висловлюватися, впевнена тітка Валентина.

А я не знаю, що їй сказати. Чи правильно це, коли батьки купують житло лише одній своїй дитині?

КІНЕЦЬ.