А в нашій сім’ї, на жаль, все не як у людей, – розповідає тридцятирічна Катерина. – У всіх подруг свекрухи донечок своїх, у кого вони є звісно, просто обожнюють, все для них роблять, а до невістки ставляться з прохолодою, в основному, адже, як би там не було, а вона людина чужа. А для нашої мами ось уже четвертий рік краще немає, ніж Оленка, дружина мого брата. До смішного вже дійшло навіть.

В суботу я зібралася їхати в магазин, деякі речі собі купити, сказала мамі про це, а вона мені каже, щоб я не їхала одна, а попросила Олену зі мною з’їздити.

У неї відмінний смак, мовляв, а ти знову купиш не знати що, як робиш це завжди. Ну звичайно, як же, без Олени я ж і носків собі не виберу, куди вже!

З власними дітьми у Тамари, матері Катерини, відносини досить таки непрості.

Старший син давно вже пішов в самостійне життя, до нього мати особливо не лізе.

Катерина, начебто, теж живе окремо і на свої гроші. Проте її Тамара і досі намагається виховувати, як можу.

Багато що в рідній дочці її не влаштовує – від манери одягатися до роботи та її особистого життя, влаштувати яке добре вона не може.

Катерина, на думку матері смвоєї, зовсім не стежить за собою, а ще зовсім молода вона.

Не фарбується, що не укладає волосся, ходить в основному в джинсах і футболках, добре, що на роботі у неї немає строгого дрес-коду.

Сім’ї у Катерини своєї теж немає, дітей вона не хоче, і, на думку самої Тамари, це зовсім ненормально.

Он Олена, невістка її, молодша на два роки, а вже другу дитинку чекає, молодець. Не те, що дехто.

Вдома у Катерини, на відміну від Олени, ніколи немає порядку.

Та й живе Катерина в орендованій квартирі, тоді як Олена з чоловіком взяли кредит – за наполяганням самої Олени, звичайно.

Загалом невістка попалася Тамарі хороша, вона й сина її в люди вивела, Тамара натішитися нею не може.

– Тільки в квартирі, яку брат з дружиною взяли в кредит, вони не живуть, – говорить Катерина. – Там у них орендарі поселилися відразу, грошима яких на вісімдесят відсотків і сплачується ними кредит. Живуть же в квартирі, яка дісталася батькам Олени у спадок, звичайно ж, абсолютно безкоштовно. Якби я мала можливість взяти таку квартиру в кредит, я б теж не відмовилася від цього ніколи. Але ось проблема велика – зайвої квартири для здачі в оренду у мене немає, і кредит, якщо що, платити доведеться лише зі своєї зарплати, а мені такі гроші навіть не снилися.

– Ой, перестань! – байдуже говорить Тамара своїй власній доньці. – У тебе вічно одні якісь відмовки, вічно тобі хтось винен. Квартиру тобі не надали для життя – ну, вибач! Сама заробляй. Я собі заробила в свій час на квартиру, і нікому ніколи не дорікала.

Як мама заробила на квартиру, Катерина дуже добре пам’ятає – Тамара в своїй конторі аж ніяк не перепрацьовувати в молоді роки, а з квартирою їй допомогли свого часу батьки.

Але говорити своїй рідній матері щось на цей рахунок марно, Катерина вже знає.

А сама Тамара щодня все ще не втрачає останню надії свою доньку змінити.

Виховати її, так би мовити, на хорошому прикладі, який зустрівся на шляху.

А Катерині дуже прикро через це. Подруги, які в курсі ситуації, дивляться на неї зі співчуттям – у своєму житті ніхто з них подібного не зустрічав.

Зазвичай для свекрухи власна донька – принцеса та ясне світло в віконці, а невістка – так, чужа людина, дитина чужої родини. Тут же все з точністю до навпаки.

Цього разу у відповідь на пропозиція взяти Олену з собою в магазин Катерина висловила матері все, що накопичилося на душі за весь час. Все їй сказала, що було на душі.

– Напевно, не треба було так, – зітхає вона. – Але мені вже теж це все набридло. Кажу, бери сама свою Олену свою з собою сама хоч в магазин, хоч куди тобі задумається. Удочерити її, кажу. Тільки не думай, що вона в старості буде за тобою горщик носити. У неї свої батьки є, за якими вона доглядатиме. Які розумніші тебе, мабуть – з дочкою відносин не псують, з чужими сторонніми жінками її не порівнювати ніколи.

В свою чергу Тамара дуже сердиться і доньку геть не розуміє.

– Що я такого сказала щось? – Знизує вона плечима. – Якщо що, одну тільки правду, донька має це бачити і розуміти. Тому її і злить це, мабуть. Їй би задуматися, зробити висновки, в чомусь змінитися – не хоче. Ніколи своєї неправоти не визнає. Інша справа – Оленка. Вона і тактовна, і вибачитися може, і визнати свою неправоту.

Я не знаю, на чию сторону мені стати. Хіба Тамара права, що тільки невістку свою любить, а донька постійно не подобається їй?

КІНЕЦЬ.