– За кого ти заміж вийшла, Лізо?! – ахала і охала Інна Анатоліївна. – За кого доню? Він же ж сварливий який! – Мамо, Юрко не сварливий! – обурювалась Ліза. – Подумаєш – у школі трохи шибеником був. – А ти?! – не вгавала мати. – Ти ким була? Відмінницею! З відзнакою атестат! – І що мені ця відзнака дала? – запитала Ліза. – Ну здобула я освіту. І що? – Весілля не буде! – твердо сказала мати. – Буде! – заперечила Ліза. – Ми любимо один одного! – На мене тоді не сподівайся! Допомагати я не буду… Ліза вийшла заміж. Мати була проти. А потім сталося несподіване

– За кого ти заміж вийшла, Лізо?! – ахала і охала Інна Анатоліївна. – За кого доню? Він же ж сварливий он який!

– Мамо, Юрко не сварливий! – обурювалась Ліза. – Подумаєш – у школі трохи шибеником був.

– А ти?! – не вгавала мати. – Ти ким була? Відмінницею! З відзнакою атестат!

– І що мені ця відзнака дала? – запитала Ліза. – Ну здобула я освіту. І що?

– Весілля не буде! – твердо сказала мати.

– Буде! – заперечила Ліза. – Я вийду за нього заміж, хочеш ти цього, чи ні. Ми любимо один одного!

– На мене тоді не сподівайся! Допомагати я не буду. От якби ти вийшла заміж за Михайла, то я б тобі квартиру купила…

– А не потрібна нам квартира, – сказала Ліза. – Не потрібна!

…Ліза вийшла заміж. Мати була проти. Вона навіть не хотіла бачити зятя. Пам’ятала його ще з першого класу. Кожні батьківські збори розмови були тільки про нього. То парту зіпсував, зірвав урок, то сварився, то пішов з уроків, приніс у клас мишу і випустив на уроці… Все це було про нього.

Чого чекати від цього Юрка після цього зараз? Що він ще принесе у квартиру тещі?

Інгна Анатоліївна аж скривилася, ніби з’їла лимон.

Але Юрко виявився дуже ввічливим. До тещі звертався на імʼя і по батькові, а Лізу завжди називав тільки лагідно – Лізочка.

Юрко мав квартиру. Ліза казала, що він сам особисто її заробив, а не батьки купили. Доглядав якогось чужого діда за договором. А коли того не стало, квартира дісталася йому…

– А він тільки так і може! – казала мати Лізи. – Ще той пройдисвіт!

– Не пройдисвіт він, мамо! Він уже мій чоловік. У нас скоро буде дитина…

– Тільки цього не вистачало! – ахнула Інна Анатоліївна. – Я думала ти все зрозумієш і ви розлучитеся.

– Ні! Цього ніколи не буде!

Юрій був хорошим батьком і чоловіком. Інна Анатоліївна почала звикати до нього. Упокорилася з вибором доньки. Навіть почала в гості до них приходити – як не як онук росте.

Все в них добре, але старі спогади спокою не давали…

Ану як онук у нього піде?! Що робитиме дочка? Але Юрій сина виховував у строгості.

А потім сталося несподіване. Зовсім змінити думку про зятя допоміг випадок…

Інна Анатоліївна злягла з ногою. Вона поїхала на дачу, полізла на другий поверх. Сходи були старі, сходинка зламалася і вона опинилась на підлозі. Кому дзвонити? Звичайно, дочці!

Приїхав зять.

На руках її до машини забрав, з машини до лікарні теж.

Після накладання гіпсу доставив її додому, привіз продукти.

Весь час дочка із зятем їй допомагали. А ще Інна Анатоліївна дізналася, що зять добре готує і навіть пироги пече.

З того часу вона змінила свою думку. Подумаєш – у дитинстві трохи пустував, що такого?!

Парту зіпсував, так випадково вийшло. Буває все. З мишею, звичайно, перебір…

А тут онук якраз у школі вікно випадково розбив. Хіба він шибеник? Випадково. Звичайно, випадково…

Звикла теща до зятя. Все в них добре, і зять хорошим став.

Та й поганим ніколи не був! Подумаєш – вчився погано, подумаєш – шибеник, зате людина хороша!

КІНЕЦЬ.