Аня увійшла додому. З кухні чулися голоси чоловіка Сашка та її подруги Олі. Це здивувало Аню.

– Вітаю! – привітала вона чоловіка та подругу, яка п’є чай.

– Анько, привіт. Присідай до нас пити чай, – безсоромно запросила гостя. …Аня та Оля працювали в одному офісі. Якось Оля вряту вала Таню, з того часу вони потоваришували. Гуляли по телефону, ходили в гості один до одного.

При цьому вирізнялися темnераментами. У Ольги був легкий характер і легковажне ставлення баrато до чого. Її зовсім не цікавила думка оточуючих, і сама не пліткувала про інших.

Жила вона на своє задоволення і раділа удачам інших. Чоловіки у її житті змінювалися чи не щорічно. То один втече, то другий покидьком виявиться…

І зараз вона у них із Сашком вдома. Ніяких переживань у подруги Аня не помічала, але, напевно, щось змусило її приїхати без попередження. – Анечка, я ж у вас не просто так. Коротко мій виявився недоноском.

– Ілля?

– Хто ж ще. Поскандалили вчора. Ледве не дійшло до рукопашної. Зрештою він мене прогнав. А у моїй квартирі люди живуть.

– Можливо помиритеся? З чого все почалося?

– Та з дурниці. А завершилося… Загалом, дати притулок мені на недовго? Поки що я з моїми квартиронаймачами nроблеми влагоджу та переїду до своєї квартири. Аня глянула на Олександра. Чоловік кивнув.

– Звичайно, живи. – відповіла Аня. Оля, звичайно, ще та навіжена, але не гнати ж подругу з дому. І нічого її життя не вчить, адже неодноразово встрявала в аналогічні події. “Бабі майже сорок років, а безшабашний авантюризм так і пре з неї”, – подумала Аня. Оля доnомоги друзів зраділа.

Допивши свій чай, пішла у виділену їй кімнату – розкладати своє барахло. Увечері бабуся привезла Вадика, сина Анни та Олександра, і вони всі разом грали в різні настільні ігри, яких у будинkу було безліч.

КІНЕЦЬ.