У мене троє дітей. Старшій 8 років. Єдина запланована дитина. Інші двоє випадкові. Але так склалося, що люблю більше молодших. Старша замкнута, мовчазна завжди була. Я дуже дітей хотіла, доки не було.

Дізналася, що чекаю дитину. Усі були раді. Чоловік почав мозок виносити з приводу роботи – з другого місяця питав постійно, як я планую після декрету на роботу виходити. Наполягав на яслах із 6 місяців.

Я налаштована була 3 роки бути вдома — дитина все-таки, мені вже 29 років було і хотілося насолодитися материнством. Відстоювала свою думку як могла. Не вередувала, все добре було.

Коли з’явилася дитина, чоловік додому привіз до брудної квартири, за 3 дні не зміг прибирання зробити. Було неприємно.

Дитина маленька, годувати потрібно було кожні 2 години. Іноді плакала. Чоловік не допомагав, вважав, що я маю сама з нею справлятися. Я не висипалася.

Через 3 місяці почалася депресія, зник інтерес до дочки, вона стала дратувати. Я просто виконувала свої обов’язки  і все. Якось виросла вона як трава – спокійна, невибаглива, на мультики присіла, і мені так було зручно.

Друга дочка з’явилася за 3 роки після першої. Була набагато неспокійнішою дитиною, бо з’явилася трохи ранішу терміну. Їй присвятила більше часу, ніж першій і вона не дратувала мене. На той момент чоловік уже заспокоївся і не говорив про роботу, зрозумів, що діти головніші.

Але згодом я зрозуміла, що старша мене прямо дратує — незграбна, некваплива, навіть запах її волосся не подобався. Намагаюся останнім часом стримувати себе і частіше любити всіх однаково, але не виходить. От і з’явився страх, що старша виросте неповноцінною.

І мультики її ці намагаюся обмежити, адже 8 років настав час у школі серйозно почати вчитися, а вона застрягла в мультиках і злиться, коли не дозволяють дивитися.

Я розумію, що вона так може від реальності йти. Мені хотілося б бути з нею ближче, але щось мені заважає. Я ніби провину відчуваю, що не додала їй уваги, тепла, кохання.

І водночас дратує мене нерозумінням елементарних речей, дитячістю своєю. Ось не хотілося б опинитись на місці тієї мами. Але не можу впоратися з собою.

КІНЕЦЬ.