Бракує молодим дружинам мудрості, це відомо давно. Мудрість, вона приходить із досвідом, із віком. Але треба віддати належне, серед молодих часто зустрічаються розумні й виховані дівчата, можна навіть сказати навчені. Можливо – це від виховання…

Було у батька три сини. Ну як у казці. У Ганни з Михайлом першими народилися двоє синів–близнюків. Гарненькі хлопчики чорноокі, як дві краплі води схожі один на одного – Ромчик і Микита. Чорняві й кучеряві – вдалися в батька.

Жили Михайло з Ганною у двокімнатній квартирі, дісталася у спадок від бабусі. Жили добре. Чоловік працював у місцевому автопарку на міжміському автобусі, а дружина кухарем у кафе. Михайло був гідним чоловіком, порядним, намагався жити для сім’ї. Зарплата була хороша.

Ну а Ганна, працюючи кухарем у кафе, роздобріла, завжди сита, та ще й додому примудрялася щось принести.

Все-таки сфера громадського харчування – це тепленьке містечко і прибуткове, можна і заощадити на продуктах.

Але як би там не було, жили добре й мріяли про доньку. Коли хлопчикам було по п’ять років, народився ще син Артемчик. Не вийшла донька, але батьки особливо й не засмутилися.

Сестра Ганни їй заздрила по-доброму.

– Ганнусю, ну ти молодець, такого чоловіка собі вибрала, не гульбанить, все в сім’ю та й любить вас усіх.

– І справді, сестричко, самій навіть не віриться. Як послухаю на роботі, в однієї чоловік гульбанить, в іншої свариться, у третьої на ліво ходить. Мій Мишко найкращий, тисячі мужиків вартий, – відверто і щиро говорила дружина.

Хлопців виховували строго. Михайло брав старших синів у село до тещі. Допомагав тестеві копати город, садити картоплю, привчав хлопців до праці. Допомагав тестеві дах перекрити або паркан полагодити. Батьки Ганни поважали і любили зятя, та й онуків звичайно.

Згодом Михайла призначили головним механіком. Вони вже купили трикімнатну квартиру, їздили у відпустку на море й раділи, як сини там хлюпаються і засмагають.

Третій син Артем ріс слабеньким, від братів зовнішністю відрізнявся, схожий на маму був, світловолосий із блакитними очима і набагато спокійніший.

Ромчик з Микитою виросли, відслужили. Одружилися один за одним. Брати вирішили відкрити свій бізнес, один на двох. Відкрили магазин одягу, батьки звичайно допомогли. Начебто все йшло добре. Але біда прийшла, звідки не чекали. І йшло це все від дружин братів…

Бізнес процвітав, та ось тільки разом із грошима в сім’ї прийшов розбрат і якась заздрість. А як добре все починалось. Але дружини братів хвалилися одна перед одною, красувалися:

– А мені чоловік купив золоті сережки і кольє на день народження, – говорила дружина Романа.

– А мені чоловік подарував машину на день народження. Що мені твої сережки, ось машина – це діло! У мене є сережки та й золота багато, – хвалилася дружина Микити.

– Що-о-о, як таке може бути?! – аж підскочила дружина Романа.

Жінка вирішила діяти.

Дружина Романа відразу почала накручувала чоловіка:

– Микито, напевно він, нишком бере гроші із загальної каси. Подарував своїй дружині машину, а вона ж грошей коштує. Даремно ти йому довіряєш. А ти сидиш, дивись, вони тебе обберуть.

– Ну що ти таке говориш?! – обурювався Роман, але зерно сумніву дружина посіяла.

А дружина Микити намовляла на Романа:

– Микито, дивись, Роман тебе обведе навкруг пальця, він швидший за тебе. Крутить-крутить грошима, золотом обсипає свою негарну дружину.

– Чому ти так говориш? У Романа дружина красуня і при ній. І ніби не зла, я не чув, щоб вони сварилися, не те що ми з тобою щоразу сваримося, – заступався Микита.

– Ну і красуня! Одягається, як село якесь! І не заступайся! Вони обоє, що твій братик Ромчик, що його дружина – два чоботи пари, терпіти їх не можу, – злилася дружина Микити.

Дружини близнюків не любили одна одну і посварилися, кожна намовляла на іншу. Накручували своїх чоловіків. І посварилися брати добряче, бізнес поділили і навіть перестали спілкуватися.

Скільки сліз пролила мати синів, батько засмучувався. Мати близнюків по черзі розмовляла з невістками:

– Хороша дружина не сіє розбрат, – намагалася помирити невісток вона, але отримала стільки негативу, що навіть заслабла.

Було зрозуміло, що все марно. Обидві жадібні та злі.

І все одно їм було, що вони зруйнували сім’ю, посварили братів-близнюків. Адже ж кажуть, що мудра дружина намагається склеїти всі «тріщини», стирає всі шорсткості життя, а не сіє розбрат між родичами. А як дивитися на це батькам синів?

Молодший Артем теж умовляв братів помиритися і не слухати своїх дружин, просив одуматися, але образа між братами зростала. Там було кому підлити масла і з того, і з іншого боку.

– Романе, ну зроби ти першим крок, помирись з Микитою, – але той відмахувався.

– Микито, помирись з Романом, ви ж брати. Мені дуже погано, що ви в розбраті та сварці. Так не має бути між братами. Ми все за вас переживаємо!

Але той теж мовчав.

Добробут обох зростав, зростала і нелюбов між ними та їхніми дружинами. Від переживань серце Михайла не витримало, відвезли до лікарні, там і не стало його.

Артем казав братам:

– Ось до чого довела ваша сварка. Батько не витримав. Вам треба помиритися, мати теж слаба.

А брати навіть на поминках батька примудрилися посваритися. А дружини взагалі не прийшли. Ганна горювала, а тут ще сини сваряться…

Артем дуже шкодував матір. Він був одружений з простою дівчиною, із сусіднього села.

Вона добра, порядна, народила сина й доньку. Зі свекрухою у хороших стосунках. А дружини братів сміялися з неї, що вона одягається просто і немає в неї дорогого одягу і багато золота. Вони не розуміли, що їй це в принципі не потрібно. Для неї найціннішим було порозуміння з чоловіком, любов і діти. Якось вона гідно відповіла дружині Романа, яка її намагалася зачепити.

– За гроші не купиш хороші стосунки й кохання. Невже ти справді не розумієш цього, – щиро дивувалася дружина Артема.

– Ой, не тобі читати мені мораль! – відповіла дружина Романа.

Артем із дружиною жили в селі, поряд з її батьками. Ті допомогли їм звести будинок. А згодом відкрили невелику продуктову крамницю. Багато доклав зусиль Артем, щоби помирити братів, але не зміг.

А в Микити трапилась неприємність. Його дружина покинула і поїхала з молодим. Гаразд, син у них уже дорослий. Отут через деякий час і намітилося потепління між братами. Потепління дуже слабке. Але Артем тішився.

Незабаром пішла мати, недовго пережила свого чоловіка… Зустрілися троє братів на поминках матері. Чи то спільне горе на них подіяло, чи зрозуміли нарешті, що залишилися втрьох без батьків, але помирилися брати.

Дружина Романа заспокоїлася, чоловік пообіцяв з нею розлучитися, якщо вона знову буде «воду каламутити».

Микита через рік одружився з миловидною та привітною жінкою, яка була повною протилежністю його колишньої.

Артем так і живе зі своєю дружиною в любові і злагоді.

Так і налагодилось щасливе життя у братів…