Одного разу я власній рідній сестрі так і сказала – Валентино, тобі зараз треба ось цю твою гордість згорнути й сховати якнайдалі, бо це не правильно, – з обуренням розповідає моя колежанка на роботі 30-річна Вікторія.

– Думай про дітей своїх, тобі їх ростити треба! А вона мені – мої діти ні в чому не мають потреби. Звичайно, що ні в чому вони не мають потреби, відповідаю я їй – тому що наші батьки впряглись обоє дуже добре, на них і тримається все.

Тато наш, останнім часом, підробітки постійно шукає в шістдесят сім років, мама вдома сама все робить для всіх, то миє, то готує, то онуків гуляти веде, постійно все для вас робить. Зате ти горда! Тобі нічого не треба! Як добре!

Валентина – старша сестра Вікторії – рік тому повернулася до своїх тата й мами після розлучення з чоловіком, з двома дітьми, синами семи і двох років.

Розлучення було дуже дивним.

В один прекрасний день чоловік Валентини прийшов з роботи і заявив сумним голосом:

– Тепер я все знаю точно. Ти зраджуєш!

Це було так безглуздо – зраджувати, сидячи в декреті з двома дітьми без нянь та бабусь, не кожна зможе, – що Валентина спочатку навіть не сприйняла цей випад всерйоз.

Але чоловік, не даючи їй і зрозуміти все, що відбувається, поскладав якісь її та дитячі речі в сумки, викликав таксі і відправив сімейство до тещі, наступного ж ранку подавши на розлучення.

– Я їй відразу сказала – так просто вигнав він тебе з дітьми, ось і все, – знизує плечима Вікторія.

– Ну, якось ненормально перед друзями і родичами розлучатися із сидячої в декреті дружиною, залишати свою сім’ю з двома дітьми, тому що награвся в тата. Ось він і придумав, як виставити себе бідною стороною і звалити все на тебе!

Швидше за все, така версія недалека від істини, тому що відомо, що буквально через пару днів після роз’їзду майже колишній чоловік був помічений спільними знайомими пані, яку незабаром пред’явив всім як свою наречену.

Виходить, що в нього свої вже плани на майбутнє були, але він вирішив зробити винною свою дружину.

А про дітей колишній чоловік Валентини заявив наступне: дітей, мовляв, усім забезпечу!

З однією умовою лише: хочу бути впевнений, що гроші мої дійсно підуть на дітей, а не на якихось чоловіків. Тому дзвони мені і говори, що потрібно саме дітям!

Одяг, який і скільки, взуття, заняття, розваги, комп’ютер для навчання – будь ласка, я, мовляв, все куплю, оплачу і привезу.

Аж до списку продуктів на дітей моя сестра йому мала, з його слів, відправляти.

Колишній чоловік у Валентини – людина досить забезпечена, але, як невеличкий підприємець, що власний бізнес має, цілком міг «намалювати» собі будь-який дохід в документах.

Звичайно, з таким татом про аліменти краще домовлятися по-доброму.

– І що чоловік потім? Все купував за списком, як і обіцяв? – запитала я у Вікторії.

– Ну, іноді щось там вирішував з нею. Мовляв, яєць чому десяток написала, діти стільки не з’їдять, їм потрібно по два штуки в тиждень, я перевіряв! Годувати всіх твоїх родичів твоїх я зовсім не маю наміру. Вона йому – ну ти ж чотири яйця не купиш, не привезеш? Вони, як правило, десятками продаються. А він – десяток вам тоді на два тижні, познач собі, наступного разу яйця не пиши мені у список. Ну, ось в такому розрізі все. Черевики старшому, мовляв, навіщо нові, а де минулорічні? А шапку дитині навіщо щороку купувати, її взагалі з трьох років до школи можна носити, що їй буде щось.

– Треба ж, жадібний ще й який. Аж слухати неохота усе це. Непросто твоїй сестрі з таким.

– Ти знаєш, Валентині він настрій псував знатно, але і речі, і іграшки, і продукти привозив, причому, купував понад списку і фрукти, і солодощі. Причому, продукти хороші брав, в фермерському магазині.

– Тільки продукти привозив?

– Ні, багато чого ще. Комп’ютер новий привіз старшій дитині. На зиму повністю одягнув дітей, Валентина йому сама розміри діток написала. Він і взуття, і одяг верхній привіз хороший. Якщо порахувати по грошах, скільки він витратив на дітей в ті місяці, вийдуть дуже навіть непогані аліменти.

– Але в руки грошей не давав, виходить?

– Так, тільки продуктами і речами і все на тому. Ну і ось це неприємно було сестрі, звичайно – дзвонити йому, просити кожен раз, відправляти ці списки, погоджувати їх по пунктах, і ще кожен раз вислуховувати казки про своїх міфічних чоловіків, які тільки і мріють відсипати від дитячих продуктів жменьку гречки.

– Та вже, невесело. І що, хочеш сказати, що таке вже триває рік?

– Ні, в тому-то й річ! Виходить, що Валентина моя протрималася кілька місяців все, а потім заявила – не хочу більше я такого життя, подам на офіційні аліменти, буду отримувати хоч що-небудь, та й добре! Зате не потрібно буде дзвонити, просити, звітувати. І так і зробила в результаті!

– Стала отримувати лише мінімальні гроші на дитину на дитину?

– Так. Я її так сварила за це! Кажу, ну і що, менше стало тебе, якби ти й далі дзвонила колишньому щотижня? Так зате хоч щось би мала з нього! А вона заявляє – мені від колишнього нічого не треба, виростимо хлопчаків самі, мені мама з татом допоможуть. Я кажу, а хто про наших з тобою батьків подумає?

Не соромно сидіти на їх шиї? Я, каже, працювати піду. Ну так, звичайно, ага, десь на неї чекають працювати зараз. До того ж з дітьми тоді мамі доведеться сидіти від ранку і до вечора, що зовсім не легше.

Я послухала цю історію від Валентини від її сестри і навіть не знаю, кого мені більше шкода в цій ситуації.

А як тут правильно вчинити на місці Валентини?

КІНЕЦЬ.