-Ти знову раковину за собою не помив, коли голився? – накинулася Женя на чоловіка. – І дзеркало зубною пастою забризкав!

– Я поспішав, вибач, – відповів Ігор, застібаючи куртку, – на роботу спізнююся.

– А в неділю ти нікуди не поспішав, але все одно залишив по собі бруд у ванній кімнаті! Я що для тебе прибиральниця? Тільки й роблю, що підбираю за тобою, підтираю… Ти ж не дитина, зрештою, а доросла людина!

– Ну, що ти завелася з ранку, – спокійно сказав Ігор, – не з тієї ноги встала?

– Ти ще й насміхаєшся! – Женя перейшла на крик. – Дістав вже…

– Може нам розлучитися, якщо я тебе так дратую? – не витримав Ігор.

– Мене бардак дратує, що ти залишаєш після себе! – Продовжувала кип’ятитися Женя.

– Я спізнюся, бувай, – кинув Ігор і вийшов із квартири.

– Ду_ень! — гукнула йому роздратована дружина.

Настрій був зіпсований. Женя навела лад у ванній, продовжуючи лаяти чоловіка:

– Мама його, що взагалі до порядку не привчила? Начебто вдома у них чисто завжди… У кого такий нечупара.

Закінчивши з прибиранням, Женя зварила собі каву і вирішила подивитися якийсь фільм, щоб відволіктися. Сьогодні вона мала вихідний, і вона вирішила провести його вдома. Дівчина ввімкнула ноутбук, обрала фільм і захопилася переглядом, від якого її відволік мобільник, що задзвонив.

Номер, що висвітився, був їй не знайомий, і Женя вирішила, що це знову дзвонять якісь рекламники або представники банку з метою нав’язати кредит.

“Може не відповідати?” – подумала вона. Але все ж таки відповіла.

– Здрастуйте, ви дружина Ігоря Олексійовича Микитенка? – Запитав незнайомий жіночий голос.

– Так, а хто це?

– З вашим чоловіком сталася біда, він у лікарні, у тяжкому стані.

– Що з ним? Яка біда? – Закричала Женя. Вона не могла повірити у почуте…

– Він не впорався з керуванням і його винесло на зустрічну смугу, – відповіла жінка, – я не знаю подробиць, я медсестра, мене попросили повідомити. Приїжджайте, ваш чоловік в поганому стані.

Дружині здавалося, що все це відбувається не з нею. Що це чийсь безглуздий розіграш, чийсь невдалий жарт… Як таке може бути, якщо тільки кілька годин тому вона з ним розмовляла… Та ще накричала на нього… Господи, за що? За не вимиту після гоління раковину, за забризкане пастою дзеркало?

“Яка ж я іді_тка», – подумки лаяла себе Женя.

Вона їхала в таксі до чоловіка і відчувала дикий страх, що Ігора може не стати. І злилася на себе за те, що накричала на нього вранці, накинулася через якусь нісенітницю. Зіпсувала йому настрій. І, можливо, саме тому він не впорався з керуванням…

У лікарні вже були батьки Ігоря. Зінаїда Павлівна, мама, сиділа, затуляючи обличчя руками. Плакала.

– Його опе_ують, – сказав Олексій Сергійович, батько Ігоря. Чоловік тримався, але було видно, що в нього на очах блищать сльози.

Потяглися довгі хвилини та години… За три години до Жені та батьків вийшов лікар. Втомлений, витираючи піт з чола, він сказав:

– Зробили все можливе та неможливе, жити буде.

***

Минуло кілька днів. Нарешті Ігора перевели до звичайної палати і рідним дозволили його відвідувати.

– Привіт, – тихо сказала Женя, увійшовши до палати до чоловіка і сідаючи поруч із його ліжком, – як ти?

– Бувало й краще, – відповів Ігор.

Женя погладила чоловіка по руці, і ледве стримуючи сльози, сказала:

– Вибач мене.

– За що? – слабо посміхнувся Ігор.

– За те, що я така…Я влаштувала скандал через якусь нісенітницю, я накричала на тебе, я не мала так робити… Напевно, через мене все це сталося.

– Ти ні до чого, я просто спізнювався, поспішав. Сам винен.

– Я дуже люблю тебе, Ігоре, – тихо сказала Женя.

– І я тебе, – відповів чоловік.

***

З лікарні Женя поверталася на таксі, в машині працювало радіо. Ішла якась літературна передача. Приємний жіночий голос читав поезії.

Женя слухала і розуміла, які ж це дрібниці і нісенітниці: невимита раковина, неприбрані речі… у порівнянні з тим, що ось так в одну мить може обірватися життя коханої людини…

– Дівчино, ми приїхали, – сказав таксист.

Занурена у свої думки Женя навіть не помітила, що машина вже зупинилася.

– Дякую, – сказала вона, розплачуючись із таксисом. А вийшовши з машини, сказала собі:

– Я більше ніколи не пилятиму тебе, Ігоре. Тепер все буде інакше.

Дякую всім, хто прочитав! Бережіть себе та своїх близьких.