Якось я підслухала розмову своєї сусідки в під’їзді. Тітка Валя скаржилася на свого зятя. Мовляв одного вечора Микола добре поїв, поки вони з донькою сиділи на кухні, він одягнувся і втік. Я хотіла підказати сусідці, що потрібно робити. Але як
Я, щиро кажучи, зовсім не розумію таких сімейних відносин, на жаль.
Одного разу мій зять прийшов з роботи, поїв, мовчки зібрався, взяв якісь речі, одягнувся.
Дивимося з Наталкою, а він вже черевики в коридорі взуває, нікому ні слова не сказавши.
Дочка з дитиною однорічною на руках, з кімнати визирає:
“Миколо, ти куди зібрався?
А він їй:
“У своїх справах зібрався. Я не зобов’язаний тобі про кожний свій крок доповідати!”
На сходовому майданчику багатоповерхового будинку розмовляли дві сусідки-пенсіонерки, які вже багато років знають одна одну.
Жінки намагаються розмовляти дуже тихо, але трохи чутно було навіть на іншому поверсі, тому потрібно добре прислухатися, щоб почути бодай щось.
– Ти взагалі уявляєш таке? – з гіркуватим смішком продовжувала тим часом жінка, яка розповідала про свою сім’ю. – Не зобов’язаний він доповідати, бачте! Дружина взагалі не знає, де чоловік ходить і коли він додому повернеться. Він їй давно вже заявив – йду куди хочу, я людина вільна, не треба мене контролювати, я не маю тобі постійно звітувати про все, зрозумій. Я одружився, але я не в рабстві. Дзвонити з питаннями моїй дочці йому не можна, адже це означає, що вона йому не довіряє, а це йому дуже не подобається.
– Щиро кажучи, і я навіть не розумію такого відношення в сім’ї. І це він так себе веде в її власній квартирі?
– Так, Тамаро, уяви собі, до того ж, що вони живуть в квартирі моєї доньки, купували ми їй спільно з її батьком. І зять поводиться геть погано, згодна. Доньку ні в гріш не ставить мою зовсім. Коли хоче – прийде, коли хоче – піде. В будинку нічого не робить, з дитиною не допомагає зовсім, майже. Грошей від нього не дочекаєшся.
– Ну ось і скажи, навіщо потрібен такий скарб у нашій сім’ї і родині? Ну невже твоя донька так щиро кохає того чолові? Не вірю!
– Так я ось теж кажу! Любові неземної давно немає, звичайно, рожевих окулярів, судячи з усього, теж. Але тепер у них дитина в сім’ї. Моя донька каже, не хочу дитину одна ростити, адже це не правильно, я не можу залишити її без батька, роки минають, а дитина сумуватиме за татусем, щоб там хто не говорив.
– Чому відразу одна? Це ж не так! Донька твоя – наречена хоч куди. Розумниця, красуня, все при ній. Так що там говорити, квартира у неї своя! Жінка, в наш час, ще й така хороша та порядна, як твоя донька, зі своєю квартирою одна не залишиться – ну, якщо сама захоче когось знайти, зрозуміло. Якщо вона сама того не розуміє, то ти поясни їй, вона житиме добре і ти допомагатимеш їй.
– Ой, та причому тут квартира вже ця. Як вона допоможе?
Але мати не впевнена, що її донька буде щасливою, адже не в квартирі щастя.
А чим допомогти найріднішим людям вона не знає, а чоловік доньки зовсім її не цінує, адже бачить, що вона добра людина, тому користується цим.
Так і хотілося сказати сусідці, що вона не правильно думає. Не варто берегти того чоловіка в сім’ї, краще з ним розлучитися.
Але як їй сказати про це?
КІНЕЦЬ.