Чоловік згадав, що у нього є сини – через двадцять три роки. Коли мої діти почули про те, що “батько” задумав, наказали мені тримати його подалі від себе… Перший час я не могла повірити, що все це відбувається зі мною, а свій стан сприймала як щось типу прикрої перешкоди, яка розсмокчеться сама собою. Спочатку не вступила на юридичний факультет, вірніше, відмовилася вступати.

Відмінниця з глибинки злякалася навіть думки про те, що доведеться залишитися одній у великому місті на тривалий час, тому повернулася на батьківщину і стала студенткою одного з коледжів, всі достоїнства якого полягали в тому, що можна було часто приїжджати додому.

Правда, їздити було не особливо заради чогось. Останнім часом відносини між батьками зовсім погіршилися, вони постійно сперечалися, матері довелося піти з роботи через скорочення, а батько дорікав кожним шматком хліба не тільки її, але і нас.

Останнім випробуванням стала звістка про мою майбутню дитину – в село до бабусі приїхав давній друг, скороминуща зустріч з яким перетворилася в несподіваний «сюрприз». Він поїхав, а я залишилася.

Зміни в собі помітила не відразу, а коли все зрозуміла, про якісь радикальні дії не могло бути й мови. Коли батьки почули новину про те, що у них буде одразу двоє онуків, просто не знайшли що сказати, але про відмову не могло бути й мови, тому в належний час на світ з’явилося два карапузика з темними, як каштани очима.

Ви запитаєте, а як же щасливий татусь? Повертався до села ще не раз, веселився відчайдушно, а на мої слова про те, що є батьком моїх дітей, відповів мало прийнятними словами.. Знову ми зустрілися тільки через двадцять три роки, коли сини закінчили інститут і відкрили власну фірму.

За цей час наш тато-герой встиг розлучитися з дружиною і почувши про те, що я так і не змогла вийти заміж, з’явився у всій красі з пропозицією зробити експертизу і прожити залишок життя разом.

Було смішно, дивно і трохи страшно за те, що життя могло скластися інакше. Він навіть не зрозумів причину моєї відмови, самовпевнено вважаючи себе неперевершеним чоловіком.

Коли мої діти почули про те, що “батько” задумав, наказали мені тримати його подалі від себе. Вони ніколи не визнають його батьком, так як і він колись не визнав їх своїми дітьми.- Мама, ми пройшли найважчі часи, його поруч не було. Так навіщо він нам тепер, – сказали мої дорослі сини.

— Якщо колись йому потрібна буде наша допомога, ми допоможемо, тому що і без експертизи знаємо, що він наш батько, – в один голос сказали діти.- Але зараз, ти не повинна приймати його.І вони, напевно, мають рацію. Ну, а нам тепер вже і так добре. Без нього

КІНЕЦЬ.