На крижаному вітрі Оксана поправляла шапку свого сина Дмитра, поки вони йшли засніженою дорогою. Вона весь час розмірковувала про затишний, теплий будинок тітки Віри.

Можливо, це була ностальгія, яка вабила її до будинку дитинства, до місця, де було тепло, а бабусині яблучні пироги наповнювали повітря насолодою, де лунав сміх її батька, а мати готувала смачні страви.

Зараз за будинком доглядає її сестра Надя зі своєю родиною. Оксані було приємно від однієї думки, що будинок, як і раніше, сповнений життям і сміхом.

Напередодні Нового року Оксана та Дмитро опинилися на пустельному залізничному пероні, очікуючи, що за ними заїде чоловік Наді. Проте хуртовина завадила зв’язку та транспорту.

Час минав, і Оксана вирішила, що їм самим треба дістатися села. Пробираючись крізь хуртовину, вона переконувала сина, що добре знає дорогу. Дмитро запитав її, чи прийшов би батько за ними, якби був поруч. У Оксани стислося серце. Вона згадала, як батько Дмитра покинув її, дізнавшись про її ваrітність, і скільки радості приніс у її життя її синочок.

Коли вони йшли вздовж дороги, світло фар пробивалося крізь хуртовину. Добрий незнайомець на ім’я Микола запропонував їх підвезти.

Під час поїздки Оксана відчула якийсь невидимий зв’язок із Миколою. Зрештою, вони зустріли чоловіка Наді, у якого зламалася машина по дорозі.

Разом вони дісталися будинку, залишивши зламану машину на узбіччі, і Миколу запросили приєднатися до їхнього свята. Пізніше Дмитро шепнув Оксані, що Миколай дуже довго не зводить з неї погляд.

Напередодні Різдва, коли Оксана готувала вечерю для сім’ї, у тому числі й для Миколи, її серце билося у передчутті. Раптом пролунав стукіт у двері, і, на подив, це був батько Дмитра, який вирішив привітати їх зі святом. Поглянувши на нього, Оксана зрозуміла, яким неприємним і незнайомим він став для неї.

Чоловік запитав, чи може він інколи відвідувати Дмитра, і Оксана погодилася. У двері знову подзвонили, на порозі стояв Микола з трояндами. Оксана зрозуміла, кому насправді належить її серце.

КІНЕЦЬ.