Я приїхала до села, вирішивши вимагати свою долю від майна поkійного батька. Він нещодавно по мер, не залишивши заповіту, залишивши нас із братом рівними спадкоємцями дому та саду.

Мені було 53 роки, а братові – 48, наші стосунки були натягнутими через його дружину. Я вийшла заміж і переїхала до міста. З добрим і підтримуючим чоловіком ми побудували життя з будинком, дачею та машиною.

Наш син навчався в Австрії та вирішив після навчання залишитися там. Я надавала деяку допомогу своїм батькам, але мій брат із дружиною жили з ними.

Його дружина, однак, встановлювала свої правила на території моїх батьків, навіть вимагала, щоб я щоразу дзвонила перед своїм візитом. Після сме рті матері я взяла на себе витрати на nохорон, оскільки брат стверджував, що не має грошей.

Те саме сталося, коли не стало нашого тата. Оскільки заповіту не було, ми мали рівні права на майно. Спершу я була твердою, збиралася не дозволити братові або його скупій дружині отримати мою долю.

Однак, вийшовши біля двору після чергового зварювання з ними, я змінила свою точку зору. Я зрозуміла, що половина будинку не була для мене особливою цінністю. Продавати свою половину було непрактично, а брат не міг дозволити собі викупити її в мене.

Розмірковуючи про своє життя, а також зважаючи на двох моїх племінниць, я вирішила віддати свою долю братові без жодних роздумв.

Брат був вражений моїм рішенням, вважаючи, що йому доведеться боротися зі мною в суді. Коли я йшла, його дружина вперше подякувала і вибачилася переді мною в сльо зах. Я вважаю, що зробила правильний вибір і сподіваюся, що цей поступок покращить наші відносини надалі.

КІНЕЦЬ.