Коли ми з Ігорем вирішили побратися, мої батьки трохи вагалися і вмовляли мене закінчити спочатку інститут, а потім уже думати про заміжжя. Тоді я повідомила, що при надії, і вони одразу погодилися. Одне засмучувало: майбутня свекруха була проти нашого шлюбу.

Не пам’ятаю, хто сказав, що самотні матері своїх синів дуже ревнують, але, мабуть, це правда. Тому що мене свекруха з самого початку не злюбила і намагалася довести, що дитину я нагуляла на стороні, а її синові голову закрутила, щоб заміж вийти. Хоча дитина у нас з Ігорем була свідомо запланована, і ми добровільно брали шлюб.

Неприємний інцидент трапився ще на весіллі. У нас існує традиція, згідно з якою наречений жартома повинен помити ноги тещі, а потім взути її в нові чоботи. Головне, щоб весело було і смішно — гуляння все-таки. Того вечора Людмила Іванівна заявила:

«Мій син мити ноги нікому не буде!»

І тамада не змогла її переконати. З того часу між нашими матерями чорна кішка пробігла.

Через шість місяців я подарувала світові донечку Даринку. Довгий час свекруха не хотіла визнавати ні мене, ні внучку. Нам із чоловіком доводилося винаймати житло, хоча у його матері вільна квартира порожня.

Ми навіть погоджувалися платити їй за проживання, тільки свекруха була проти, і нам категорично відмовила: мене з донькою вона у своєму домі бачити не хотіла.

Спокійного життя нам не було: ми з Ігорем постійно сварилися, з’ясовували стосунки і то сходилися, то розбігалися. Тому я періодично жила у своїх батьків, поки були розбіжності з чоловіком. Коли наставало перемир’я, ми шукали окреме житло. Але де б ми не жили, я скрізь відчувала невидиму присутність свекрухи: через будь-яке висловлювання на адресу його матері Ігор починав мене ображати.

Був момент, коли він заговорив про розлучення. Тоді я йому відповіла, щоб котився на всі чотири сторони, а дочку виховаю самостійно. Ми тоді не розлучилися, але два роки прожили порізно.

Батько вирішив мені допомогти і купив для нас із донькою маленький будиночок, щоб ми обзавелися своїм житлом. На той час ми з чоловіком жили окремо, але іноді зустрічалися, щоб поговорити. Незабаром я в будинку затіяла ремонт, і Ігор зголосився мені допомагати. Закінчилося тим, що ми знову стали жити разом.

Несподівано свекруха серйозно захворіла. Подробиці мені ніхто не переповідав, але я здогадувалася, що її стан критичний. Ігореві довелося приділяти матері більше уваги, та я й не заперечувала. Несподівано чоловік попросив, щоб ми всі разом відвідали хвору, бо вона дуже хоче побачити нашу донечку.

Мені хотілося йому нагадати, що раніше свекруха ні мене, ні внучку бачити не хотіла і в будинок свій не пускала, а зараз раптом згадала про наше існування, коли зрозуміла, що життя надто швидкоплинне. Але я вчасно схаменулась і пообіцяла чоловікові, що завтра разом з донькою відвідаємо бабусю.

Людмила Іванівна справді була рада обійняти внучку, хоча її любов проявилася досить пізно. Зі мною вона спілкувалася люб’язно, але стримано. Чесно сказати, я теж відчувала певну напруженість, але намагалася не акцентувати на цьому. З кожним новим відвідуванням я сама відзначала, що свекруха виглядає трохи краще.

Через кілька місяців Ігор повідомив, що у матері настала ремісія, і спитав, чи не проти я, щоб бабуся внучку відвідувала. Я з поваги до його матері дала згоду, і свекруха почала нечасто заходити до нас у гості та запрошувати нас до себе. І я не стала налаштовувати дочку проти свекрухи, хоча сумніваюся, що вона заслуговує на любов і повагу. Хіба ні?

Ось є така дивна категорія людей. Але я не зрозумію, у чому причина. Чому деяким людям важко повірити, що хтось може знати англійську мову, німецьку чи китайську не важливо. Але

Читала одну історію і відчувала справжнє дежавю. Мій хлопець якось на початку відносин раптом запитав: «А скільки у тебе було хлопців?». Я питанню здивувалася, але відповіла. Гаразд, була не зовсім

Все життя я вагаюся, чи не перебільшую я проблеми у відносинах із матір’ю. І от зараз також. Мені 27 років, я незаміжня. Мешкаю від мами окреми, орендую собі житло, багато