Тоня поверталася із роботи з великими пакетами. Сьогодні в неї був аванс, і вона вирішила закупитися продуктами, щоб не бігати на вихідних по магазинах.

Жили вони у батьків її чоловіка Дмитра вже пів року. Відразу була домовленість, що батьки оплачують комуналку та необхідні господарські товари, а Тоня й Дмитро продукти.

Свекруха готувати не любила, тож Тоня ще й готувала. Та й посуд теж мила.

Тоні було не важко, вона до цього з дитинства була привчена. А свекруха прибирала в хаті сама.

Порядок вона любила. Ось і розподілили обов’язки. Жили дружно, окрім одиничних витівок Миколи Петровича, батька Дмитра.

Любив він іноді хильнути пінного, а якщо починав, то вже гульбанив по повній…

Тоня зайшла в квартиру і поставила пакети з продуктами на кухонний стіл. Тієї ж миті з кімнати вискочив Микола Петрович. Він швидко почав порпатися в пакетах, щось шукаючи.

Раптом Микола Петрович зупинився.

– І що це ти таке принесла?! – обурено запитав він.

Тоня здивовано подивилась на свекра, не розуміючи, що відбувається.

– Тоню, чого пінного немає?! – ахнув Микола Петрович.

– А-а-а, он ви про що… Миколо Петровичу, це не продукти харчування! – сказала Тоня.

– Так і не хімія ж! – обурився чоловік. – Сперечатись ще зі мною будеш?! Сьогодні футбол, і як я без пінного?!

– А ви на серіал телевізор перемикати не пробували? – сказала невістка. – Їх і без пінного добре дивитися.

– Завжди ти знаєш Тоню, що відповісти, – сказав свекор. – Якби ти була моєю дружиною, то не так би заговорила.

– Якби я була вашою дружиною, ви б не гульбанили, – сказала Тоня.

– От же ж! – хмикнув чоловік. – Віро, ти теж по пінне не підеш?

– Звісно що ні! – сказала дружина Миколи Петровича. – Чого це я маю бігати по пінне, як якась гульвіса? Я не люблю гульбанити.

– Сам піду! – махнув рукою чоловік. – Грошей дай.

– Так немає грошей, – спокійно сказала йому дружина. – Закінчилися.

– Як нема?! – ахнув Микола Петрович. – Куди вже поділа? Картку мою поверни!

– Та будь ласка… Тільки там нічого нема…

– Вам жінкам взагалі довіряти не можна! Куди гроші все поділи?

– Так гроші всі в Антоніни. Збирають вони на купівлю квартири. В нас тепер економія…

– Це ви на мені вирішили заощаджувати?! – Микола Петрович аж почервонів від обурення.

– Та ні. Ти тут ні до чого. Пінне воно такий специфічний продукт, що до продуктів не відноситься… Та й не господарський товар це. Так що…

– Це хто такий тут розумний?! Знову Тонька?! Коли вони братимуть кредит на квартиру? Швидше б уже…

– А мені з ними добре. Готує невістка смачно, продукти сама купує. І заощаджує!

– Ось на мені й економить! Я що грошей не заробляю? Ну, вас, з вами каші не звариш… Попрошу у Дмитрика…

– Так його картка в Антоніни ж.

– Оце жінка… Усіх під каблук взяла. Тьху ти… – махнув рукою Микола Петрович і пішов дивитися телевізор без свого улюбленого пінного…

…Так тривало близько трьох років. Антоніна й Дмитро збирали на квартиру. Вірі їхнє проживання в неї вдома подобалося.

Весь цей час її чоловік Микола майже не гульбанив. Тільки трохи і на самому початку.

Невістка трапилася серйозна. Все вирішувала одразу, могла відповісти всім.

Миколу Петровича вона не боялася, а могла й насваритися на нього. Віра з нею порозумілася. Таке, напевно, рідко буває між невісткою та свекрухою, але вони стали, як найкращі подруги!

Настав момент, коли молода родина переїхала до своєї квартири. Речі перевезли, а новосілля вирішили відзначити через тиждень.

На новосіллі Микола Петрович не гульбанив. І потім теж…

Як молоді переїхали, вирішив він взяти пінного, відпочити. Відправив таки дружину в магазин, раніше ж бігала. Але не пішло воно йому щось…

– Фу! Ти що мені принесла? Дай грошей, сам куплю. Нормального!

Микола Петрович сам пішов у магазин. Купив. А результат той самий! Більше ковтка зробити не міг…

– Та що ж це таке! – оторопів чоловік.

Сходив ще раз… І все вилив…

– Це скільки грошей я протринькав даремно, – читав головою чоловік.

– А на Тоню ще сварився. Вона ж права виявилася.

– Молодець вона, – раптом сказав Микола Петрович. – А ти ні. Вона жодного разу не побігла мені в магазин, а ти одразу помчала. Тьху ти… Ніякої економії. Та ще й грошей дала. Рахуй, що ти їх просто викинула!
Віра на слова чоловіка не образилася. Їй достатньо було того, що він більше не буде гульбанити.

Вона відвернулась, усміхнулась і пішла ставити чайник. Печива купила смачного, зараз почаюють з чоловіком…

КІНЕЦЬ.