Із чоловіком 7 років у шлюбі, двоє маленьких дітей. Із самого початку стосунків чоловік кричав, робив лише те, що він хотів (хздивв до друзів та клубів). Ми жили два роки у моїх батьків. З дитиною не допомагав, то постійно на роботі, то втомився. Говорив, як житимемо окремо, допомагатиму.

Зараз живемо у орендованій квартирі. Багато кредитів, і він будує будинок, заробіток у нього сезонний переважно влітку, взимку практично сидить удома. З дітьми став допомагати (грати, сидіти, коли захворіють). Я працюю, отримую мало (8 000) вистачає лише на їжу.

На мої питання про те, що треба купити одяг, приладдя до школи, речі першої необхідності, він відповідає: «Йди, заробляй більше та купуй що треба». А останнім часом став ображати, називати тупою і безглуздою (мені 28 років, йому 35 років).

Спочатку я його любила, але тепер я чекаю, коли він сам піде, постійні причіпки, у всьому. Якщо він раз на тиждень помиє посуд або пропилососить мені нагадуватиме про це дуже довго, що він не баба і це не його обов’язки.

На мою відповідь: «Тоді заробляй більше, а я сидітиму вдома і все прибиратиму, він відповідає, що нормальні дружини і на роботі встигають, і вдома, і з дітьми.

Доньці 6,5 років, готуємось до школи, ходимо на танці. А синові 3 роки, ходить у садок. Вранці я їх відводжу до садка, потім йду на роботу, після роботи на гуртки, потім додому, готую вечерю, а чоловік удома сидить, грає в телефоні, і чекає, коли йому зателефонують та запропонують роботу.

При цьому, якщо немає грошей, постійно просить, щоб я зайняла у своїх батьків. Нам ніхто не допомагає, піти мені нема куди. На зарплату 8 000 я з дітьми не проживу. Батьки мої мають свої проблеми. І ще також кредити наші всі оформлені на мене.

Він їх брав на будівництво. І в нього немає нічого. Але всі мої спроби підтримати його, коли він без роботи, зникають даремно, він у всьому робить мене винною. Діти кричать, що я винна, грошей немає, я винна, що не шукаю іншу роботу, посуд не помила, одразу я винна, ключі не залишила від дому (так я взагалі була покрита всіма матами які тільки можна сказати).

Вечорами він удома, із друзями особливо не зустрічається. Сидить і нічого не робить, тільки рідко мені може запропонувати в кіно з’їздити, коли я отримаю зарплату. Звинувачує мене, що я не прошу своїх батьків грошей. Каже, що вони зобов’язані нам допомагати, бо я їхня дочка. Має лише одного батька, який теж весь у кредитах.

КІНЕЦЬ.