У діда Дмитра був пес – Амур. Німецька вівчарка. Ходив пес за дідом всюди. Навіть у магазин заходили удвох, ніхто не заперечував. Знали, що Амур не візьме нічого, тільки стоятиме поряд зі своїм господарем. Усі в селі знають, за що такі привілеї собаці.

Якось йшов увечері дід Дмитро від знайомого. Живе він на іншому кінці вулиці. Так ось пройшов зовсім небагато, як стало йому погано. Дихати нема чим. Є в нього пігулки, але залишив удома, коли йшов до знайомого.

Надворі зима, мороз. Ну, думає дід, — «ось і настав мій час». Почав осідати на сніг. Поруч у сусідньому дворі загавкав собака, потім виліз пес через паркан, підійшов до діда, і почав його лизати.

Дід Дмитро не ворушився. Собака голосно гавкав, ліг біля діда, зігріваючи того своїм тілом. Але гавкати не переставала. Десь за півгодини вийшов господар собаки, почув, що гавкає пес якось незвично.

Так і знайшов діда. Викликав швидку допомогу, і поки вони їхали, перетяг дідуся до себе додому.

Пес допомагав, підставляв свою спину, коли дід починав хилитися. Швидка приїхала вчасно. Надали першу допомогу, забрали до лікарні.

Коли дід Дмитро з’явився вдома, пес часто приходив до нього додому. Що в результаті наштовхнуло його на думку, попросити цю людину віддати йому собаку.

Чоловік бачив, що Амуру подобається дід, тому не заперечував, адже він мав ще одного собаку. Так Амур оселився у діда Дмитра. Зараз доглядає його постійно.

КІНЕЦЬ.