-Артем, Ти що не чуєш? У двері дзвонять! Відкрий, я зайнята! – Наталка розкладала пироги на аркуш.

Дзвінок не переставав дзвонити, що дуже насторожило Наталю. Артем пішов відчиняти двері.

– Наталя, там мама прийшла… – розгублено сказав Артем, зазирнувши до кухні.

– Я так і знала, – із злим роздратуванням сказала Наталка. – Далі коридору її не пускай!

– Я дам їй грошей? – винувато запитав Артем.

– Якщо вона відразу піде, то дай… скільки це можна терпіти? – Знесилено опустивши руки, Наталка сіла на стілець.

Артем зі сотнею вийшов у коридор. Мама стояла за дверима, притулившись до одвірка і, здається, спала. Артем помацав її за плече, вона смикнулася, розплющила очі і злісно запитала: «Чого прийшов?»

– Ти просила грошей… – сказав Артем.

– Ой, Артемчик, синочку, дякую, – взяла брудними руками гроші і попрямувала кудись у темряву сходів: – Вітька! Ко*ел! Іди допомагай жінці спуститися зі сходів.

З темряви матеріалізувався чоловік, ще брудніший своєї жінки і запитав: «Гроші дав?». Зі сміхом і лайкою вони вийшли з під’їзду, голосно грюкнувши дверима.

– Наталко, але ж вона моя мама! Я не можу від неї відмовитись!

– Чому не можеш? Вона змогла від тебе відмовитись, а ти не можеш! Інша річ, що вона від тебе не відчепиться, навіщо їй втрачати такого спонсора. Артеме, мені це набридло! Марійка все бачить, потрібно з цим щось робити?

– Я не знаю, Наталко, що мені робити. – Артем обхопив голову руками.

– Артеме, невже тобі її шкода? Я розумію – бабуся! Вона тебе виростила! А ця… навіть не знаю, як назвати її… адже тільки горе від неї. Тобі її шкода? – Запитала Наталка, заглядаючи Артему в очі.

– Мені бабуся казала: “яка б не була, але вона – мати”… шкода, напевно…

Зима видалася морозною. Якось уночі у двері подзвонили. Наталка злякана, передчуваючи страшне, поплелася разом із Артемом відчиняти. За дверима стояв Вітька:

– Ти… це… там це… мати ваша зам*рзла…

Мати лежала на бетонній плиті перед під’їздом. Вітька сучив ногами і твердив: “я, головне, чекаю, а немає її … вона до тебе пішла за грошима … я, головне, підходжу, а вона ось …”.

Артем стояв як кам’яний, а Наталка кинулася додому: «Артеме, спокійно, я за телефоном…». «Швидка» приїхала швидко, поклала на ноші і зі словами: «давайте в обласну, може, виживе» заштовхали в машину. Наталя раніше Артема схаменулась і запитала медсестру: «Так вона жива?», та відповіла: «поки жива» і додала в серцях: «як набридли ці гуляки».

Мати вижила. Вийшла з лікарні і заприсяглася не вживати. Артем повіз її до бабусі до села. Там мати сходила до церкви і охрестилася. Майже місяць вона трималася та не вживала. Але, одного разу, пішла у загул. І одного ранку знайшли її на церковному дворі. Так її не стало…

Одного весняного вечора Наталя сказала Артему:

– Артеме, треба вмовити бабусю переїхати до нас. Якщо хоче, то нехай ще до осені там мешкає, а до зими – до нас. Нічого, розмістимося: вона з Марійкою в одній кімнаті, ми в іншій.

– Спробуй ти вмовити, може, в тебе вийде, мене вона не слухає.

Бабуся їх здивувала: погодилася відразу, а ввечері поринула у спогади:

– Жаль Аретме, маму твою, хоч і не рідна мені була…

Артем і Наталя були приголомшені таким зізнанням. Як не рідна?

– Їй було 15 років, коли ми з її батьком зійшлися. Вчитися вона не хотіла, працювати теж, він не міг з нею впоратися. Потім зникла кудись, а тут і її батька не стало. Прийшла до мене, коли тобі, Артеме, два роки було, кинула тебе і знову зникла. Ну, а з’явилася, сам знаєш, за двадцять з лишком років. Недолуга і нещасна …

Бабуся поплакала, а потім сказала:

– Якщо вже кличете мене до себе, то щоб не в тягар я вам була …

– Бабуся, ти що кажеш? – обурився Артем.

– Не перебивай мене, слухай. Будинок цей давайте продамо, у мене і покупець є, добрі гроші за нього дає. У мене заощадження є, для вас збирала. Купувати треба велику квартиру, щоб не в тісноті.

– А може будинок у передмісті, великий, упорядкований? – А там можна і курочок завести, ваших коханих …

– Ой, Наталочко, наче в голову до мене залізла і прочитала…

– Бабусю моя, – Артем притулився до бабусі і заплющив очі… як у дитинстві…