– Ти віднесеш продукти Марії? Вони знову грошей не мають.

– Нічого нового.

Не було у Тамари думок, що родичі не такі вже й бідні.

– Зачекай. Дивись, тут у пакеті печиво, їм на місяць вистачить. Тут крупи. Ну, цього разу по мінімуму від нас.

Про Марію всі турбувалися більше, ніж про себе. Про Марію, її чоловіка та двох синів.

– Ну, невезучі вони, – додала Тамара, коли чоловік похитав головою.

Тамара у це вірила, як і десяток інших родичів. Ще кілька років тому, коли Тамара зайшла до них у гості, їй тут же розповіли: Марію звільнили з роботи, а Микола вліз у великі борги. Щось із роботою пов’язано. З його вини.

Навіть продукти купити не можуть. Тамара, природно, побігла в магазин і принесла їм два пакети всього найнеобхіднішого. Як зробити інакше? Усі один одного знають.

– Дякую, – раділа Марія.

Проблеми лише розпочиналися. Поступово про це дізналися інші родичі, вони теж допомагали, чим могли. Чи то речі, чи то взуття, то продукти.

Кілька разів довелося допомогти закрити кілька маленьких кредитів.

– Тамаро, у тебе немає зараз грошей?

– Трохи є.

– Ми тут пару кредитних карток взяли, не хотіли у вас просити, а повернути ніяк не можемо.

– Звичайно допоможу.

Тамара тоді віддала останні гроші, які були. І тиждень до зарплати вони з чоловіком викручувалися як могли. Чоловік не образився. Не залишати ж людей.

Якось у дворі, коли багато знайомих гуляли з діточками, Тамара розмовляла з жінкою з дому навпроти.

– Ви ж сестри з Марією із 204 квартири? – Запитала жінка.

– Ні-ні, вона зведена сестра моєї мами. Батько у них, мій дідусь, спільний.

– Бідолашна жінка, – сумно сказала Тетяна, – Стільки всього у них відбувається… Я вже сама не те, що добре живу, але недавно знайшла для них трохи грошей. З кожним таке може бути. Працював собі чоловік, старався, нічого поганого не хотів, потім один раз щось не те зробив і багато років у боргах. Нікому не побажаєш.

Подумалося, що це дивно.

– А чого вони в тебе просили?

– Кредит якийсь закрити. Треба віддавати. Вона сказала, що ви не маєте. Ех, біда.

Саме за кілька днів до цього Тамара вкотре допомогла Марії з чоловіком закрити один кредит. Тут вже новий? Чи як?

Вдома Тамара розповіла все це своєму чоловікові.

– Тобі не здається, що це дивно? Якщо вона мала два кредити, які треба терміново закрити, то чому вона не сказала рідні, нам та й іншим? А якщо був один, то виходить, навіщо просили гроші двічі?

– Мабуть, не схотіла знову просити у нас. Ми постійно допомагаємо. І ми, і твоя мама, і дядько з тіткою, і всі інші. Я взагалі недавно бачив, як сусідка їм речі віднесла. Тому, мабуть, і не стала просити в нас.

Тамара кивнула головою. Звучить дуже логічно.

– Ще щось треба? – Запитала Тамара, коли в черговий раз зайшла до Марії.

– Все є.

Щойно зібрали дітей до школи. Багато грошей пішло, добре ще допомогли решта, але у Тамари тепер не лишилося на свої покупки. Це все при тому, що Марія вже знайшла роботу.

Мама Тамари до цих подій не дуже часто спілкувалася з сестрою, яка до того ж набагато молодша, але тепер вона допомагала.

– Це ж треба таке… Працюють обоє, бідолахи, але такий борг їм ще років 10 виплачувати. Бракує постійно.

Усі про це думали. Випадковість. З кожним могло статися. Тому особливо хотіли допомогти.

І мама промовилася, що Марія майже вмовила взяти на себе кредит.

Цього Тамара вже не терпіла. Вони у боргах, все зрозуміло. Кожен по можливості допомагає, навіть на шкоду собі та своїм потребам. Але намагатися оформити кредит на літню людину, яка має з доходів лише пенсію…

Родичів вдома вона не застала, натомість застала скандал у дворі. Баба Надя, довірлива жінка, яка вже оформила на себе якийсь кредит для Марії, сварилася:

– Совісті у вас нема!

– Що відбувається? – Це прийшла Тамара.

– Та подивися, якою машиною приїхали! У мене син одразу сказав, що вона дуже дорого коштує. Значить, ці люди грошей на продукти просять, ми їм все допомагаємо, а потім так ідеш повз себе і бачиш, які дорогі машини вони купують.

– Це як розуміти? – Тамара вже дивилася на Марію.

Не було величезного боргу. І проблем вони не мали. Все це спритно вигадувалося для жалісливих родичів та сусідів, які носили їм речі та самі влазили у борги. Все обман. Бідолашні родичі виявилися не такими вже й бідними.

– Ой, та ми тільки половину заплатили, решта у кредит, – відповіла Марія, – Ну, хотілося купити, все не виходило. Попросили у вас допомоги.

– Та ви не на це просили, – сказала Тамара.

– На це ви не дали б.

Логічно.

Усі потихеньку розійшлися по своїх квартирах, Тамара до власних дверей чула, як свариться баба Надя. Важко було з нею не погодитись.

Удома чоловік сказав те, що думала Тамара:

– Не грошей шкода. Якщо людям реально потрібно, то нічого не шкода, хай беруть. Чисто по-людськи. Тут же виходить, що вони просто всіх обманювали. Найкраще було б комусь іншому допомогти, кому реально треба.

А вже в понеділка Марія дивувалася, чому ніхто не приніс їм продукти. У них немає грошей. Їм кредит тепер платити.