Найбільше у світі Оксана любила чистоту та порядок. З ранку до вечора була готова мити та прибирати у своїй квартирі. Тільки вільна хвилинка видасться, а вона вже з ганчіркою ну і давай пил витирати, речі на місця розставляти, потім до квітів дістанеться – кожен листочок у фікуса обітре, обприскає, а там вже й пилосос напоготові, і до підлоги справа дійде. А іноді так захопиться, що за вікна візьметься.

Чоловік Михайло завжди з неї посміювався:

– У нас вдома вже і так чисто, навіщо ти так стараєшся?

А Оксана відповідає:

– Я коли роблю прибирання, зайві думки з голови виганяю, і там у мене теж порядок наводиться!

Загалом такому маленькому «пунктику» своєї дружини Михайло не перешкоджав. Хоче прибирати – нехай миє та чистить. Натомість гостей у будинок не соромно привести. Чистота, затишок і завжди пахне смачною їжею – це ще один пункт Оксани. Готує стільки, що можна цілу роту нагодувати. А чи їм вдвох багато треба? Одружені вже понад двадцять років, донька зовсім доросла, живе окремо, одружена, онучку їм подарувала.

Загалом, як вважав Михайло, дружина йому дісталася найкраща. Втім, і Оксана вважала, що із чоловіком їй дуже пощастило.

А що? Не гульбанить, працює і завжди на пошані на своєму підприємстві. У начальники, щоправда, не беруть, та й не треба йому це зовсім. Головне – руки золоті і свою справу чудово знає.

Того недільного ранку Оксана, як водиться, почала наводити лад у їхній і без того ідеально прибраній квартирі. Критично оглянула чоловікову полку з інструментами та іншими корисними чоловічими дрібницями. Тяжко зітхнула – ось би все це багатство розібрати по гвинтикам-болтикам та за розміром. Та тільки як уявила, що Михайло їй на це скаже, якщо вона до його «скарбів» дістанеться, і вирішила нічого не чіпати. Тільки баночки деякі в ряд захотіла поставити, щоб загальну картину не псували.

– Дивно, – Оксана взяла в руки одну з бляшаних коробок. – Начебто у Михайла нічого подібного раніше не бачила.

І не спитаєш, що це за нова коробочка з’явилася, бо чоловік зранку на рибалку поїхав.

Кришка піддалася легко, і Оксана вирішила, що тільки одним оком зазирне всередину, а потім вирішить, що з цією бляшанкою далі робити.

У коробці опинилися не залізяки, а якісь папірці.

– І що вони тут роблять? – Сама з собою продовжила діалог жінка. – Може, квитанції поштою прийшли, а Михайло сунув їх у коробку і забув.

Вона підчепила за краєчок вміст банки, тихенько потягла і витягла простий зошитовий листок у клітинку, в якому було щось загорнуте.

Тремтячими від нетерпіння руками Оксана розгорнула листок і з нього випала стара чорно-біла фотографія.

Жінка нахилилася та підібрала знімок. На неї дивилася симпатична молода дівчина, а на звороті фото виявився напис: «Михайлу з найкращими побажаннями від Наталки».

Оксана, звичайно, все розуміла і припускала, що до служби її чоловік спілкувався з дівчатами. І що навіть одна з них, мабуть, проводила його на службу. Але це було давно. То чому ж Михайло не позбувся цього фото, а так дбайливо і головне подалі від чужих очей його зберігає? Значить, дорожить? Чи досі цю невідому Оксані Наталю любить?

Камінь за пазухою таїти не стала. Як тільки благовірний з уловом переступив поріг будинку, налила йому борщу і почала.

– Ну розповідай!

– Що розповідати? – Здивувався чоловік.

– А ось про це, вірніше, цю! – і Оксана сунула Михайлу під ніс ту саму знайдену в надрах комори фотографію.

– Ох, жінки, які ж ви таки цікаві!

Михайло сьорбнув ложку борщу і почав:

– Ну, слухай. Ця Наталка мені досі дорога.

Оксана аж брову від подиву підняла, а чоловік продовжував:

– Вона мені колись дуже допомогла. Зустрічалися ми з нею до моєї служби. Не те, що сильно любили б один одного. Просто так годилося, щоб на службу тебе дівчина проводжала. Ось вона й провела. Листи мені писала, повідомляла, що чекає. Я тоді отримав черговий лист від Наталки, відійшов від поста, щоб почитати його на самоті, а в цей час трапилася біда, якби не відійшов то не знаю що б було. Наталка мене все одно не дочекалася. А цю фотографію, вона якраз у тому самому листі мені вислала, відтоді як талісман і зберігаю. Не подобається – можеш викинути її, справа вже пройдена.

Михайло подався в сторону дружини, а Оксана залишилася в роздумі. Вона покрутила в руках знімок незнайомої дівчини і навіть взяла біля плити коробку сірників. Чиркнула сірник, піднесла його до фото, передумала – акуратно загорнула фото Наталки все в той же зошит і прибрала на місце. Хай лежить хліба не просить.

КІНЕЦЬ.