Протягом 17 років ми з моєю дружиною Олександрою прожили разом, начебто, цілком нормальне життя. Ми періодично сварилися, але навряд чи якась у світі пара обходилася без сварок.

Ми одружилися, коли вона заваrітніла, потім почали жити у моїй квартирі. Озираючись назад, можу сказати, що я не підтримував її під час вагітності. Незважаючи на своє становище, вона справлялася з усіма домашніми справами.

Я приймав як належне приготовлену нею їжу, випрасуваний одяг, сніданок і обід, які вона готувала рано-вранці, поки я ще спав. Після роботи я часто приходив додому з друзями та колегами, змушуючи Олександру саму прибирати за нами.

Іноді під впливом алкоголю я піднімав на неї руку. Для оточуючих наша сім’я здавалася ідеальною: вони й подумати не могли про те, які страждання я завдаю їй.

Коли народився наш перший син, замість того, щоб бути поряд із дружиною, я поїхав святкувати з друзями. Народження другого сина через шість років тільки збільшило її тягар.

Я часто був відсутній, звинувачуючи її за нашу неспокійну дитину. У міру того, як я все глибше падав униз, ми ставали дедалі більше фінансово залежними від батьків. Найгірше, я зраджував Олександрі. Без всякої драми вона зібрала свої речі і пішла з дітьми, поки мене не було вдома.

За кілька днів вона зателефонувала і повідомила, що подала на розлу чення. Замість визнати свої помилки, я накричав на неї. За кілька місяців ми стали чужими людьми, і я був зобов’язаний платити аліменти. Тепер я розумію, як сильно приймав її як належне.

Моє життя різко змінилося: у квартирі панує безлад, раціон зведений до їжі швидкого приготування, а деякі друзі віддалилися від мене, дізнавшись про мою поведінку. Я шкодую про свої дії, але вже надто пізно. Я втратив все, що мав колись.

КІНЕЦЬ.