Дуже цікаво виходить: сестра народжувала одного за одним трьох дітей, тепер плачеться всім регулярно, як вона від них втомилася, як їй не вистачає повітря. Мама наша, яка онуків все ніяк дочекатися не могла, теж стомилася турботою про дітей, спокою їй хочеться. А я повинна за цим дитсадком стежити, я ж не втомлююся, мені ж більше робити нічого.

Я вже не живу із мамою дуже давно. Одразу після школи переїхала до гуртожитку, потім на орендовану квартиру, а зараз живу в крихітній квартирі-студії, натомість своїй. В даний час я зайнята зароблянням грошей на покупку просторішої квартири. Справа важка, але на блюдечку з блакитною облямівкою мені ніхто нічого не принесе.

Моя старша сестра з дітьми живе з мамою, періодично там живе чоловік сестри. Але в основному він пропадає по заробітках, на яких працює майже без відпусток, щоб заробити на квартиру і забезпечувати сім’ю. Поки що з квартирою у них справа глухо, тому доводиться уживатися з нашою мамою.

Зараз у маминій трьохкімнатній квартирі живуть сама мама, її новий чоловік, сестра з трьома дітьми, з яких старшому три роки, а молодшому півроку. Зять вкотре подався на заробітки. Сестра зі зрозумілих причин не працює. А ось мама та її новий чоловік працюють.

Останнім часом ситуація у них у квартирі загострюється, що особисто мене зовсім не дивує. Жити у постійному гомоні дітей складно, до того ж сестра спокійно розмовляти не вміє, зриваючись на крик. Мама у мене теж довготерпінням не блищить. Скандали стають дедалі частіше.

Після сварок обидві по черзі починають надзвонювати і скаржитися мені. Вислухати-то я їх ще можу, але останнім часом все частіше від мене потрібна більш конкретна допомога. А саме посидіти із племінниками. Так, з усіма трьома одразу.

– Я так втомилася, ти навіть не уявляєш. Мама зовсім уже не допомагає, тільки ходить і репетує, як ми її дістали. А куди я подінусь із трьома дітьми? Я б і до свекрухи пішла, але з трьома дітьми таку дорогу я не подужаю, ще й з пересадкою – скаржиться мені сестра.

– Це вже неможливо! Цілий день удома верески, писки, сестра твоя за дітьми взагалі не дивиться. Вона втомилася, бачите. А ми після роботи не втомились? Нам теж потрібний спокій! – біситься мама.

А потім все зводиться до одного прохання – посидь день-другий з племінниками. А вони там відпочиватимуть за цей час. Малюків до мене навіть привезти готові. Але навіть таке спокусливе доповнення мене не спокушає.

Я зараз працюю з одним вихідним на тиждень, який хочу присвятити собі, своїм справам та турботам. Та просто виспатися часом хочеться, а з трьома дітьми це взагалі не варіант. Тому я регулярно відмовляюся від таких “привабливих” пропозицій.

Одна річ приїхати до них у гості і кілька годин позайматися дітьми, відпустивши сестру кудись на прогулянку чи перукарню, а інше звалити на себе дітей на день, а то й на два. Я просто не вивезу таке навантаження. Про що я прямо й заявляю.

– Ну, я ж якось виводжу, чому ти не можеш? – обурюється сестра.

– То це твої діти, ти їх народжувала, ти до них звикла, от і вивозиш, – для мене відповідь очевидна.

– Ти просто егоїстка, яка не хоче допомогти сім’ї, – відчитує мене мама.

А з якої радості я маю йти на такі жертви? А від мене вимагають саме жертви, а не допомоги. У мене складна робота, один вихідний, в який я хочу розслабитися. Так, я можу приділити кілька годин на допомогу, але не більше. Тим більше, я не готова приймати трьох племінників у себе в квартирі, вона занадто маленька і для дітей не пристосована зовсім.

Мама та сестра мої пояснення приймати не хочуть. На їхню думку, вони бідні, втомлені, а я катаюся як сир у маслі, і просто з егоїстичних спонукань відмовляю у допомозі. Наче я змушувала сестру стільки народжувати, а маму змусила поселити їх усіх у себе. Самі там щось вирішили собі, а тепер я найгірша, не допомагаю. Мені ось щось ніхто не намагається допомогти, натомість усі вимагають.

КІНЕЦЬ.