Сергій задумливо поглядав у дзеркало. Завтра у нього весілля, а він замість того, щоб радіти, мало не плакав…

Начебто двадцять перше століття надворі, а його батьки вирішили заборонити йому одружуватися з дівчиною, в яку він закоханий!

Ну і нехай вона з бідної сім’ї, це нічого не змінює, головне вони люблять один одного, а це важливіше за всі гроші на землі.

Згадавши про кохану, Сергій усміхнувся. Йому завжди хотілося посміхатися в присутності Поліни. Рудоволоса із золотистими ластовиннячком і смарагдово зеленими очима дівчина, одразу привернула його увагу, як тільки він її побачив.

Дівчина сиділа в кафе і на когось чекала, а він просто зайшов перекусити.

– Вільно?

– Тут, мабуть, всюди вільно.

Дівчина кивнула у бік зали, даючи всім виглядом зрозуміти, що вільних місць повно, і він може сісти на будь яке інше місце.

– Когось чекаєш?

– Ми вже на «ти» перейшли?

– Чому ти така колюча? Адже я просто підійшов познайомитися…

Вона хотіла щось відповісти, але побачивши Антона почервоніла і посміхнулася.

– Антоне, а я вже тебе зачекалася. Думала, що ти не прийдеш.

– Видно, як зачекалася… На іншого поглядаєш…

– Антоне, ну ти чого! Він сам до мене підійшов, ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.

– Тебе ні на хвилину не можна залишити, і взагалі мені набридло все це! Думаю, нам треба розлучитися!

– Антоне, навіщо ти так? Я й справді його не знаю! Давай не сваритимемося через дрібниці.

– Я сказав все! І не дзвони мені більше!

Антон вискочив з кафе, а з очей Поліна полилися сльози.

– Це все ви! Це ви винні! Антон у мене такий ревнивий…

Сергію було шкода дівчину, він хотів їй щось заперечити, але не зміг. Єдиним розумним рішенням було наздогнати Антона, і все йому пояснити, але побачивши його на протилежному боці вулиці з молоденькою дівчиною, яку той обіймав і щось шепотів на вушко, Сергій навіщось зробив пару знімків на свій мобільний, а потім підійшов до нього ближче.

– Чуєш, там, у кафе через тебе дівчина плаче, а ти…

Більше Сергій нічого не сказав, а поспішив у кафе, щоб сказати незнайомці, що її хлопець не вартий її сліз та переживань.

– Ось, помилуйся! Ось людина, через яку ти сльози ллєш! Знай, він не вартий цього!

– А тобі то, що з того?

– Просто ти мені дуже сподобалася… І мені неприємно, коли жінки плачуть.

Поліна абияк посміхнулася. Який настирливий юнак, і справді, чого це вона? Їй давно казали, що Антон їй зраджує, але їй чомусь не хотілося цьому вірити, може, від того, що сильно любила, а може просто боялася залишитися одна. І ось тепер якийсь незнайомець показує їй фотографії на телефоні, де її Антон обіймає іншу.

– А сідай! Я навіть складу тобі компанію, однак плани на вечір зірвалися.

– От і добре, зараз щось придумаємо.

Поліна і сама не помітила, як її поганий настрій змінився на хороший. Ще ніколи їй не було так легко. Стосунки з Антоном були дуже поганими, він постійно ревнував дівчину, зникав надовго, а потім знову з’являвся в її житті, поки не знаходив нову причину для сварки, як зараз.

З Сергієм навпаки, було легко і просто, вони розмовляли про книги, про музику, про ті місця, де встигли побувати і куди тільки планують поїхати. І ось через пів року стосунків вони вирішили одружитися, хоча його батьки були категорично проти цього.

– Сину, ти розумієш, що вона з тобою тільки через гроші?

– Ти думаєш, що мене просто так полюбити неможливо? Я що негарний?

– Ні що ти! Ти дуже гарний, але…

– Що ж, мамо! Просто вона не нашого кола, ти це хотіла сказати?

– Так, вона не нашого кола, що вона може запропонувати тобі? Нічого!

– А ти? Що ти запропонувала батькові, коли виходила за нього заміж? Гроші? Що? Скажи мені, мамо! Мені дуже цікаво!

– Ти нестерпний! Роби, що хочеш, тільки потім не скаржся!

І ось напередодні весілля Сергій стояв біля дзеркала і розумів, що його батьки навряд чи прийдуть на його одруження, а яке може бути весілля без батьківського благословення? Він швидко перевдягнувся і поїхав до батьків.

Сергій зайшов у будинок і застиг від здивування.

– Сергію, ваші батьки поїхали рано вранці.

– Куди цього разу?

– В Італію. Маргарита Петрівна захотіла у відпустку.

– Зрозуміло, ну я пішов…

Додому повертатися не хотілося, і він вирішив заїхати до Полини, щоб обговорити весілля.

– Ти чому мене не попередив, що приїдеш? Бачити наречену у весільній сукні погана прикмета!

– Ти віриш у цю нісенітницю? Ми обов’язково будемо щасливі! Незважаючи ні на що, незважаючи ні на які перепони, ми будемо разом!

– Яка гарна обітниця, ти такий…

– Який?

– Не знаю, я ніколи не була така щаслива, як з тобою.

– Просто ми створені один для одного тому й щасливі, кохана!

Можливо, Сергій мав рацію, адже до зустрічі з ним стосунки з чоловіками у Поліни складалися не дуже, і тільки поряд з ним вона здобула той спокій, те щастя, які притаманні тільки тим, хто призначений один для одного долею.

Відгриміло веселе весілля, і хоча на ньому не було батьків Сергія, все пройшло просто чудово, як і планувалося.

Гості веселилися від душі, тамада сипав жартами та привітаннями, а Поліна сяяла від щастя.

Заради того, щоб його кохана була щасливою, Сергій був готовий на все, навіть на сварку з батьками. Але вони здавалося, забули, що у них є син, вони навіть не подзвонили і не привітали його, хоча він так цього чекав.

– Сергію, ти ніби не радий, що ми побралися…

– Я дуже радий, кохана, тільки ось батьки… Вони навіть мене не привітали, ніби я для них ніхто, ніби мене й не існує зовсім.

– Вони обов’язково звикнути до твого рішення, а поки давай веселитися, у нас сьогодні весілля!

Весілля закінчилося далеко за північ, Поліна з Сергієм не могли повірити, що вони тепер не просто наречений та наречена, а вже чоловік і дружина.

– Як же я хочу якнайшвидше опинитися вдома. Я так втомилася…

– У мене дл тебе сюрприз. Я зняв для нас номер у готелі, а завтра ввечері ми їдемо в Єгипет!

– Сергію! Навіщо такі витрати?

– Хіба це витрати, кохана? Весілля це раз і на все життя і ми просто повинні поїхати у весільну подорож.

Якби вони знали, чим обернеться їхня подорож, якби вони знали, скільки всього вона їм принесе, то вони, напевно, закрилися б у себе вдома і весь медовий місяць не виходили б звідти…

Поліна ніколи не була за кордоном. Для неї все було в дивину: і жаркий клімат, і місцевий колорит…

Сергій просто засипав Поліну подарунками, кожен день на неї чекав новий сюрприз, новий маршрут, нова пригода.

Часом їй хотілося просто залишитися в номері з чоловіком наодинці, так вона втомилася від прогулянок та екскурсій, але переживала образити його, адже він так намагався догодити їй.

– Любий, здається, цей птах взяв мою обручку!

– Як взяв?

– Вона лежала на дзеркалі, а зараз її немає. Дивись он у птаха у дзьобі!

– Не галасуй так, ти її злякаєш. Стривай, бачиш там у неї гніздо. Вона зараз покладе обручку в гніздо, і ми дістанемо її.

– Це погана прикмета… Це дуже погана прикмета…

– Перестань, відколи ти стала такою недовірливою і забобонною?

Як Сергій і казав, через пару хвилин птах акуратно перелетів у гніздо, і на прощання, блиснувши обручкою, опустив його в глибину свого житла.

– Ось і все, зараз ми її дістанемо.

– Може не треба? Дивись як високо.

– Тебе не зрозуміти, то ти кажеш, що це погана прикмета, то….

Через якусь мить Сергій акуратно поліз через балкон, а Поліна із завмиранням серця спостерігала за його діями.

Якось діставшись до гнізда, він намацав там обручку, і коли прямував назад, оступився і… Опинився на зесмлі…

Гості готелю та працівники встигли почути галас чоловіка та жінки. Розбиратися ніхто не став. Поліну відвезли для з’ясування обставин, а Сергієм зайнялися лікарі…

– Я ні в чому не винна! Я не винна!

Але ніхто не розумів її, а вона не розуміла, що вони кажуть їй.

Нарешті прибув перекладач і людина з консульства, з їхніх слів Поліна зрозуміла, що її чоловік дуже слабий, а її затримано.

– Але це не так! Він поліз за моєю обручкою, яку поцупив птах!

– Ви самі у свої вигадки вірите? Моліть Бога, щоб ваш чоловік отямився і все розповів, інакше… Навіть не знаю, що на вас чекає.

Сергій одужував, але, на жаль, після того, він забув все, що було до того.

Поліну визнали винною. Але не це турбувало її, їй було неприємно, що в залі суду не була чоловіка, який зміг би її захистити…

– Де Сергій? Покличте Сергія! Він знає, що було насправді!

– Як ти могла?! Нашого сина мало не стало через тебе і ти ще смієш щось говорити? Ясна річ, тобі тільки гроші його були потрібні, тож ти пішла на таке!

…Минули роки, за спиною в Сергія було вже два нещасливі шлюби, а у Поліни термін, після якого вона вже навряд чи зможе повернутися до колишнього життя.

За той час, вона зрозуміла, що справедливості не існує, що кохання – це казка, придумана для дорослих, і що не можна вірити нікому.

Вийшовши і дізнавшись, що Сергій уже двічі був одружений, Поліна ще більше переконалася в тому, що вона мала рацію у своїх судженнях.

Замість рятувати її, він розважався з іншими жінками.

Зустрічі з ним Поліна не шукала, та й ні до чого їй це було. Вона усвідомила раз і назавжди, кохання не існує, і всі чоловіки зрадники.

– Сину, Даринка дуже хороша дівчина, зараз ти в цьому переконаєшся.

– Мамо, може, досить підшуковувати мені пару? Ти сама бачиш, що нічого хорошого це не призводить.

– Це твої витівки ні до чого доброго не призводять. Тобі дай волю, то таку вибереш, що…

– Досить мене вчити життю!

– Не галасуй! Ти все-таки в кафе, а не вдома.

Сергій нервово спінувся і зачепив велике дзеркало.

– Розбити дзеркало – дуже погана прикмета, – раптом почув він за спиною.

Десь він уже чув цей такий знайомий голос, але не міг пригадати, де саме…

Поліна швидко вийшла з кафе, намагаючись не дивитись у бік Сергія, якого вона одразу впізнала…

А ввечері вона побачила по телевізору, що у центрі міста машина вилетіла на узбіччя. Водія та пасажирки не стало, а один чоловік у лікарні…

– Аби він жив! Аби тільки жив!

– Дівчино, ви до кого?

– Я до чоловіка!

Поліна сиділа в палаті і стискала у своїх долонях руку Сергія. Їй хотілося поділитися часткою свого життя з ним, аби він тільки жив.

Вона одного разу втратила його, але не хотіла втрачати знову. Нехай він не любить її, нехай він її зовсім не пам’ятає, головне, щоб він тільки жив!

– Полінко, Поліночко, ти тут? Як я радий тебе бачити! Ти вдягла обручку, що я дістав? Ти її знову загубила? Нічого страшного ми купимо тобі нову…

Він знову нічого не пам’ятав. Він забув ті роки, що вони прожили в розлуці, хоча яка зараз різниця, головне він живий, він її згадав.

Разом вони все подолають, і обов’язково надолужать те, що за стільки років згаяли…

КІНЕЦЬ.