-Запустили ви себе, Ольга Петрівно, ну на цукор можна було б здавати хоч іноді. Адже не молоді вже, – говорив спеціаліст.

-Все так погано?

-Нічого, тепер знаємо що до чого. І ви знатимете. Все буде нормально.

Ольга лежала розгублено, оглядаючи білі стіни, І їй здавалося, що насправді все дуже погано.

Здавалося, раніше її здоров’я ніколи не підводило. Але вже на пенсії вона опинилася в палаті. Погано ступила на дачі, коли спускалася зі сходів.

Ольга почувала себе безпорадною та старою. Раніше свого віку не помічала. Не любила ходити вона на огляди.

Але тут вона була не одна. У палаті їх було п’ятеро, і цілими днями спілкувалися. Іноді це їй навіть набридало.

Син її відвідував часто, приносив продукти і все, що Ольга просила. Вона ділилася з ним новинами, переживала, що довго ше лежати.

Але одного разу син прийшов і несподівано для Ольги почав розмову про спадок.

-Мамо, бачиш здоров’я твоє зовсім похитнулося то одне, то інше. Хоча сподіватимемося на краще, але спеціалісти кажуть, що твої справи не дуже, та ще й вік, він тільки додає проблем. Поки ти в змозі, напиши дарчу на все майно на мене, а то мало що може бути.

-А що може бути? І так тобі все дістанеться після мене.

-Мамо, ти така наївна. Коли справа торкнеться спадщини, там усі налетять. А батько, його родина, та мало хто, багато випадків, всього й не передбачиш. А так, якщо напишеш, все буде спокійно. Я спокійний.

-Якби твій батько хотів цього, давно б зробив. Так він залишив нам усе. Ну гаразд, я подумаю, – сказала Ольга.

Вона справді задумалася і на думку спадали лише похмурі думки. Їй здавалося, що їй уже недовго залишилося на цьому світі і неприємно було, що син про це просив.

****************************

Ольга ростила Олега одна. Так вийшло, не склалося у них із чоловіком. Він пішов до іншої, коли Олег ще був маленьким. Чоловік все залишив їм, а потім і аліменти платив.

Ольга заміж більше не вийшла. Не хотіла хвилювати сина та й сама не хотіла. Впряглася в роботу. Працювала бухгалтером, брала підробіток, Робила звіти, іноді ночами не спала. Старалася, щоб усе у сина було не гірше за інших.

Вночі в палаті вона не могла заснути.

Сьогодні чергувала медсестра Марина, так всі її просто називали. Вона зауважила, що з Ольгою щось не те. Розговорилися.

Вони часто так спілкувалися. Пізно вночі виходили до коридору, щоб нікому не заважати. Вони були навіть приблизно одного віку.

-Що ви зажурилися сьогодні, щось  турбує? – Запитала вона.

Ольга все їй розповіла.

-Звичайно, це не моя справа, але я не радила б вам з цим поспішати, – сказала Марина. Тим більше, вирішувати такі питання зараз, коли ви в такому пригніченому стані. Зараз вам все здається похмурим, але це минеться.

Але майте на увазі, якщо ви все перепишете на сина, у вас не буде нічого свого. Це я точно знаю. І взагалі спочатку треба радитися з юристами. Тож подумайте.

Я тут надивилася всього. Бачила багато сумних доль, коли старі та немічні виявляються нікому непотрібними, навіть своїм дітям.

Та ви не поспішайте себе на той світ завчасно відправляти. Просто треба буде займатися собою. Це потребуватиме не лише зусиль, а й грошей. Сумніваюсь, що лікар сказав так про вас, я уточню.

Добре було б вам потім поплавати, відпочити, навіть можна і на море з’їздити. Так що прибережіть поки що своє майно та гроші, вони вам ще знадобляться самій.

І справді, лікар Ольгу потім теж заспокоїв.

-Мамо, ну ти як, подумала?, – нагадав їй син, коли прийшов наступного разу її відвідати.

-Подумала, Олег. Але я поки що нічого писати не буду.

Син промовчав, але з цього дня перестав приходити до неї. Ольга дзвонила йому, а він знаходив причини відмовити.

Коли Ольгу виписали, ніхто її не зустрічав, а вона поки що все ще відчувала дискомфорт. Викликала таксі і якось дісталася квартири.

Ольга побачила, що і син, і невістка на неї ображені, ніби вона зробила щось погане. Невістка взагалі з нею не розмовляла, син тільки “так” і “ні”. Тільки онук її радісно зустрів. Скучив за бабусю.

– Мабуть, невістка його підштовхнула на все це, так на неї схоже, – подумала Ольга.

Ось так повною мірою вона побачила справжнє обличчя найближчих їй людей у скрутну хвилину.

Ользі було важко щось робити по дому, виходити надвір, щоб трохи погуляти і подихати. Їй потрібна була допомога, але їй демонстративно відмовляли. Мовляв, дивись, яка ти безпорадна, без нас нічого не можеш, а нам відмовляєш.

*****************************

Так минув тиждень і Ольга вирішила поговорити із сином та з невісткою серйозно та відкрито.

-Ось що я думаю, діти мої, – сказала вона. – Якби я все переписала б на тебе, Олеже, могло бути навіть ще гірше, ніж зараз. Ви б, напевно, просто виставили мене з квартири як непотрібну річ, адже я не мала б жодних прав на квартиру.

-Мамо, ну не говори нісенітниць, – сказав Олег.

-Все я правильно говорю, сину, хоча є й гірші варіанти.

Я працювала, ночей не спала, щоб тебе вивчити. Вчитися ти не хотів, довелося платити.

І ось, що я отримала в результаті за все.

Ви робите лише те, що хочете, що вам подобається. І за мною доглядати ви не хочете. А в мене хтось спитав, що я хочу? Нікому це не цікаво. Постійно робота, дача, няньчилася з онуком, поки ви їздили на моря та океани. Я вже сто років там не була. От би поїхати відпочити, але я сама не зможу.

Так от, якщо ви не хочете, мені доведеться найняти людину за гроші. Гроші свої, які я обіцяла вам на машину, не дам. Вони мені потрібні.

Або я запрошу свою племінницю із села. Вона зараз навчається тут у місті та живе у гуртожитку. Я думаю, вона буде згодна доглядати за мною, якщо я перепишу на неї дещо.

І ще. Якщо я вам заважаю жити, будь ласка, ви можемо переїхати.

Видно було, що для сина з невісткою все це несподівано. Вони мовчали, а потім розгублено розбрелися по кімнатах.

Мовчали кілька днів, але потім Олег сам почав розмову.

Мамо, ми тут весь цей час дізнавалися, куди краще поїхати. Вирішили в Одесу. Ти ж там не була жодного разу. Є квитки за місяць, у середині серпня. На той час тобі краще буде і вже не так буде жарко.

А так вибач. Напевно, ми поводилися погано. Ну ти навчай нас іноді, ми ж твої діти.

Тепер у вихідні вони всією родиною виїжджали на дачу. Раніше Ольга сама там працювала.

Син іноді мало не на руках її ніс, у всьому допомагав матері.

Ніколи Ольга не відчувала стільки турботи та уваги до себе. Невісточку начебто підмінили. Така привітна стала. Раз у раз питала у Ольги: – “Вам так зручно? А на вечерю що б ви хотіли?”

А потім цілих три тижні було море. Ольга, як їй і радили, намагалася більше плавати. Море, сонце, фрукти, позитивні емоції поступово зробили свою справу. Ользі стало набагато краще.

– Краса, – думала вона, слухаючи шум хвиль. Чому я раніше у всьому відмовляла собі навіть коли були можливості. Адже сама собі й відмовляла. Навіщо? Сама себе не цінувала, та й інші теж.

Загалом життя змінилося, і на краще.

Пізніше Ольга зауважила, що син почав намагатися більше заробляти. А раніше працював, аби рахувалося. Житло є, і мати допомагала, навіщо старатися.

Купили вони квартиру в іпотеку. Вже майже розрахувалися. А Ольга? Звичайно вона допомагає їм при можливості. Просто тепер у них все взаємно.

КІНЕЦЬ.