Кожен світанок Пилип Дмитрович, вісімдесятирічний старий, відомий своєю сварливістю та неввічливістю, зустрічав голосно, викликаючи численні скарги сусідів.

Через його грубу поведінку більшість людей у селі уникали його. Його уїдливі зауваження, груба поведінка у сільському магазині та постійні суперечки із сусідами створили йому репутацію дратівливого старого.

Життя завдало йому кілька важких ударів – його дружина пішла з життя від тяжкої хвороби, а син потрапив в аварію на мотоциклі. Старий жив на самоті, часто бурмочучи про те, що кінець близький.

Одного разу, прямуючи в місто, щоб продати яблука і купити, нарешті, новий телевізор, Пилип присів у місцевому парку поряд з дівчиною, що плаче, Людмилою.

Вона була вся в синцях і розповідала свою сумну історію про те, що потрапила в пастку жорстокого шлюбу і їй нема куди йти після того, як її вигнали з дому з дитиною.

Дивно, але сварливий старий відчув, що його серце пом’якшилося по відношенню до цієї жінки, яка нагадала йому його покійну дружину . Тоді Пилип зробив щось несподіване. Він запропонував Людмилі та її дочці притулок у своєму будинку, запевнивши її, що до них він ставитиметься, як до членів сім’ї.

Жителі села були вражені, коли побачили, що Пилип повернувся додому з молодою жінкою та її дитиною. Життя з Людмилою та її дочкою внесло зміни у життя старого. Він перестав сваритися з жителями села, кинув курити в хаті, а темрява в його серці наче розвіялася.

Будинок наповнився теплом і радістю, Пилип ставився до Людмили як до своєї дочки, а до її дитини – як до онуки. Згодом Пилип передав право власності на свій будинок Людмилі, яка дбала про нього в останні дні його життя. Коли він помер, дівчина щиро горювала, наче втратила рідного батька, якого вона ніколи не мала.

Сварливість Пилипа приховувала притаманну йому в минулому доброту, яка згодом вийшла на поверхню та змінила життя його близьких людей на краще.