-Настя! Настя! Там за тобою бабуся прийшла! – Настя визирнула в коридор і насупилась – біля вікна стояла її мама.

-Мамо, ну що ти приходиш за мною … Я і сама можу дійти, між іншим .. – Говорила Настя, роздратовано дивлячись на матір.

-Настю, там темно вже. Не можна дівчаткам ходити одним вночі. – наче виправдовувалася мама.

-Мамо, яка ніч! Сьома годин вечора. І будинок поруч… Я вже доросла, мені дванадцять. – Настя схопила скрипку і вибігла з музичної школи.

Настя народилася, коли батьки вже втратили будь-яку надію. Перший сигнал, що Тетяна чекає на дитину, застиг її зненацька, коли вони збиралися поїхати в дитячий будинок дивитися діток. Вони з чоловіком думали, що це їхній останній шанс…

-Міша … Щось мені зовсім погано … Нудить і слабкість. Мабуть вчорашній салат у ресторані був не свіжим… Давай відкладемо поїздку, боюся вирве по дорозі.

Вона лежала два дні, але краще їй не ставало, і вони викликали лікаря.

Лікар, уважно вислухавши Тетяну, ставив дивні, як здалося їй, запитання. Що не належать до справи. І дивився якось, не з усією серйозністю, чи що. Вона навіть хотіла розсердитися, але злитися не вистачало сил.

Вранці наступного дня, за порадою терапевта, вони з чоловіком вирушили до жіночого лікаря.

Чоловік залишився в коридорі і нервово міряв його кроками… Коли Тетяна вийшла, він злякався. Таким дивним було обличчя дружини. Спочатку вона безглуздо посміхалася тремтячими губами, а потім заплакала, простягаючи йому якийсь папірець. Він розгублено взяв його, нічого не розуміючи… Літери стрибали перед очима.

-Міша … Міша … Я … У нас буде малюк. – Сказала Тетяна і розплакалася остаточно, закривши обличчя руками. Він обійняв її і мовчав, притискаючи до себе, ніби боячись злякати цю неповторну мить…

Їм було сорок років. Народила Тетяна практично в сорок один, і у відділенні вважалася старою. Так про неї і говорили медсестри – старородна з п’ятнадцятої палати. Прізвище в цьому випадку запам’ятовувати було необов’язково. Народилася дівчинка. На подив лікарів та Тетяни з Михайлом, пологи пройшли легко, без ускладнень. Легше, ніж у багатьох молодих матусь. Малятко народилося здоровеньким та крикливим.

Коли Настя була маленькою, вона, звичайно, не бачила різниці між своєю мамою чи мамою сусідської дівчинки Лізи. Мама є мама. А коли вона підросла, а вона була розумною дівчинкою, вперше жорстоку правду отримала в дитячому садку. Прямо в лоба.

-Мамо, мамо, а у Насті мама старенька і її скоро не стане. Адже старі швидко йдуть. Так, мамо? – казав Матвій, хлопчик із її групи.

У відповідь Настя, не роздумуючи, щосили тицьнула його по голові машинкою. Добре, що машинка була пластмасовою. Обійшлося без серйозних травм, але мама хлопчика кричала на весь садок.

-Яка сама, така й донька ненормальна! Ізолювати таких треба! – тремтіла від злості мама Матвія, витираючи соплі ревучому синові.

Вдома Настя отримала догану від батьків, але з цього часу потихеньку давала здачу і Матвію і будь-кому, хто дозволяв собі подібні вільності. Ще вона причаїла образу і почала буквально соромитися своїх батьків.

Потім була школа, Настя почала підростати. Батьківські збори були для неї тортурами. Вона завжди червоніла, коли уявляла, що на зборах вчителька, з якогось приводу, звернеться до її батьків. Вона так і бачила маму, що стоїть і червоніє, або збентеженого тата … Тому наявність немолодих батьків послужило для неї і хорошу службу. Вона намагалася не давати жодного приводу для зауважень і вчилася чудово, без нарікань.

Звичайно ж, її батьки були хорошими, чудовими і взагалі найкращими! Вона любила їх усім серцем. Але як їй хотілося, щоб її мама виглядала, як мама Лільки, наприклад, яка більше схожа на старшу сестру, ніж на матір. А тато, як тато Віталіка, в екіпіруванні байкера, який приїжджає до школи на крутому мотоциклі.

На жаль … У неї були літні батьки, причому старомодні. Мама була не любителька вбиратися. Кращою покупкою для неї була книга, а не сукня, наприклад. А тато любив свою стареньку “Калину” і всі вихідні проводив у гаражі, без кінця її ремонтуючи… Ще він був філософом, любив читати пригодницькі романи, розбирався в економіці та солив найсмачнішу капусту!

Настя подорослішала і виконала свою дитячу мрію-пішла до медінституту. Звичка старанно вчитися в школі не пройшла даремно. Вона закінчила інститут з відзнакою і вступила до ординатури, найближчої поліклініки. Робота дуже їй подобалася, тим паче їй пощастило з куратором, завдяки якому вона закохалася у професію офтальмолога. Тато жартома називав її доктором гарних очей.

Якось, коли Настя була присутня на прийомі пацієнтів, до кабінету зайшов молодик зі скаргою на біль оці. Виявилося, що у нього було хобі-він реставрував старі меблі і під час роботи в око потрапила дерев’яна стружка. Молода людина пішла, а після роботи Настя з подивом виявила його біля лікарні.

-Здрастуйте, моя рятівниця! Я дізнався, коли ви звільнитесь і набрався сміливості зачекати вас після роботи, щоб провести до дому. Сподіваюся ви не проти? – Вадим, так звали хлопця, простяг їй букет квітів.

Настя зніяковіла, але їй сподобався сміливий хлопець. Вони пішли у бік Настиного дому, дорогою розмовляли. Вона мала відчуття, що вона знає його дуже давно, стільки в них було спільного. Будь-яка сказана ним фраза відгукувалася в ній кожною клітиною її природи … Їм було так легко один з одним, що дійшовши до її будинку, вони зрозуміли, що їм не хочеться розлучатися.

Вони стали зустрічатися і через місяць Вадим зробив пропозицію. Він познайомив її зі своїми батьками, які виявились дуже милими, інтелігентними людьми. Мама економіст, тато викладач у коледжі.

А для Насті настав той самий момент, який вона зі страхом чекала все своє свідоме життя. Їй треба було знайомити нареченого з батьками.

-Мамо, тату, я хочу вам повідомити одну новину … Мій хлопець зробив мені пропозицію і я погодилася. Хочу запросити його до нас у неділю для знайомства. Ви як? – випалила вона скоромовкою, чомусь боячись реакції батьків.

-Дочко, ти не казала нам, що в тебе є молодий чоловік … Чому ти нас не познайомила раніше? І чи не рано тобі заміж? – мама в розгубленості сіла на стілець.

-Таня, Заспокойся. Не знайомила, отже, так треба було. А заміж чи не рано? Таня, нашій дочці майже двадцять п’ять! Ти в цей час вже, як три роки, була за мною заміжня. Настя, не зважай на маму, це вона від несподіванки. Звичайно приходьте, знайомитимемося! – Тато обійняв Настю і поцілував у верхівку.

-Настя, доню, ну звичайно приводи свого нареченого. Господи, радість яка… Радість яка… — Тетяна витягла хустку і почала витирати червоні очі, щоб не було видно її сліз.

-Ну, мамо … Так і знала, що ти плакатимеш … – Настя обняла маму, а та зашепотіла гаряче: – Це я від щастя, доню, від щастя …

У неділю ввечері вони з Вадимом взяли торт та фрукти. Мамі купили розкішний букет квітів і вирушили знайомитись.

Батьки зустріли їх привітно. Коли Вадим простяг Настиній мамі квіти і галантно поцілував їй руку, вона трохи розгубилася, але квіти прийняла і руки не відняла, зате очі потеплішали. Вони вчотирьох чудово провели вечір, смачно повечеряли. В середині вечері тато заволодів увагою майбутнього зятя і потяг його на кухню. Там вони розмовляли про щось своє, чоловіче, навіть трохи сперечалися. А стурбовані жінки по черзі бігали подивитися, чи все у них гаразд…

Приємний вечір закінчився і Вадим поїхав додому, а Настя довго не могла заснути. Вона крутилася і зі страхом думала, що про її батьків завтра скаже Вадим. Напевно, що вони старі, неприємні, несучасні…

Вранці, не виспавшись і в жахливому настрої, вона вирушила на роботу. День у неї пройшов не краще – в похмурих думках і роздумах … Навіть куратор звернув увагу на її похмуре обличчя і запитав чи не сталося в неї чого. Вона лише відмахнулася. З Вадимом вони мали зустрітися ввечері…

-Привіт, люба, а я зачекався. Ти щось довго. – Він як завжди зустрічав її після роботи.

-Та справи були незакінчені. – вона розгублено дивилася на нього, боячись розмови.

Вечір був теплим і вони, взявшись за руки, пішли по набережній прогулятися.

-Так, Настю, я хотів тобі сказати про вчорашній вечір … – Настя від його слів втягнула голову в плечі, їй хотілося провалитися від сорому крізь землю.

-Дякую! Це був чудовий вечір! Такого задоволення від спілкування я не отримував давно! – Він говорив із наснагою і Настя недовірливо на нього подивилася.

-У тебе така гарна мама! Просто красуня! Тепер я знаю, на кого схожа моя майбутня дружина. Він обійняв її за плечі. – А батько! Це найрозумніша, найпрекрасніша людина! Говорити з ним, сперечатися з ним було великим задоволенням! Настю, ти маєш пишатися своїми батьками. Вони в тебе чудові люди.

…Настя прийшла додому, відчинила двері і довго стояла на порозі, осмислюючи те, що сталося. На душі було гірко і гидко. Вона розуміла, що винна перед батьками. Все своє свідоме життя вона витратила на якийсь хибний сором за них, замість того щоб просто любити. І загубленого часу не повернути…

Вона зайшла до вітальні. Мама сиділа з якимось шиттям біля торшера, а батько дивився футбол по телевізору, енергійно постукуючи рукою по дивані. Знайомий жест-сумно посміхнулася Настя.

-Вибачте мене! Прошу вас, вибачте мені! Я так винна перед вами … Я дуже вас люблю, матуся і татко! – Настя заплакала і сльози полилися по її обличчі струмком.

Мама схопилася, кинула шиття і підбігла до неї, батько залишився сидіти на дивані, завмерши від несподіванки.

-Що сталося, доню?! Що трапилося? Ти заслабла? Що з тобою, Настя? – Мама зупиняла її, а Настя плакала і не могла зупинитися.

Через півгодини вона заспокоїлася, і вони сіли вечеряти. Вона звичайно не сказала батькам, у чому була причина її гірких сліз. Пояснила свій зрив неприємностями на роботі та нервами перед весіллям. Але вона на все життя засвоїла цей урок. І ще вона знала, що коли станеться знайомство їх з Вадимом рідних, вона з гордістю і радістю скаже, що це її батьки!

*** Завжди знайдеться той, хто буде красивіший за нас, розумніший, мудріший, сильніший… Молодший чи старший. І сумувати з цього приводу безглуздо. Це стосується і наших батьків. Тим більше що батьків не обирають. Правда ж?