Якщо людина не цінує себе та свою працю, її не цінуватиме ніхто, і це щира правда, навіть рідні люди, і це дуже гірка правда нашого сьогодення, на жаль.

Знаю я це добре на прикладі своєї знайомої Катерини.

– Пані Катерино, можливо ви чай поп’єте з нами хоч сьогодні, куди вам вже зараз спішити?

– Ні, не зможу сьогодні, вибачте мене, будь ласка, мені ще на другу роботу треба встигнути сьогодні, поспішаю дуже. Немає часу у мене на себе останнім часом.

Катерина вже досить таки багато років прибирає головний офіс компанії: близько 10 кабінетів і трохи більше 50 співробітників.

Хороші зарплати, звичайно, і завищені вимоги до всіх без винятку, починаючи від менеджера і закінчуючи звичайнісінькою прибиральницею.

Катерина вже більше 12 років прибирає кабінети і коридори з ранку і до обіду, а після біжить на другу роботу.

Після того, як і там всі приміщення прибрані, які за нею закріплені, сміття винесено і пил протертий до блиску, моя знайома відразу відправляється поспіхом додому для того щоб перепочити хоч трішечки і потім приготувати вечерю на всю велику сім’ю.

Коли всі вечеряють, вона теж швидко миє за всіма посуд та прибирає, бо вранці потрібно прокинутися, щоб приготувати сніданок усім та обід.

Сама Катерина вже 26 років у шлюбі, народила 2 дочок та сина.

Чоловік її, на жаль, багато років п’є.

Зараз ноги каже його турбують, а раніше, повертаючись з роботи, втомлена Катерина його по сусідах та друзях шукала, і вела на собі додому.

А сьогодні додому моя знайома тягне два великі пакети з продуктами, ввечері вона отримала зарплату.

Біля вхідних дверей зустрічає її маленька внучка Людмила, за нею стоїть незадоволена середня дочка Ольга.

– Чому так довго? Вона мені вже всі вуха прожужала вже! Подивися за нею, поки я пройдуся, до друзів сходжу, хоч трохи голова відпочине!

Дівчина, не дочекавшись навіть відповіді своєї мами, тікає з дому голосно грюкнувши дверима.

Маленька Людмила, посміхаючись, проситься на ручки до бабусі.

Хоч руки у бабусі втомлені та натруджені від важкої праці, але вона бере внучатко на руки.

Рання дитина, народжена, як здавалося колись Ользі, від великої любові, через два роки потрібна була лише бабусі та тітці.

Втомлена жінка йде з малятком на руках на кухню.

Гори брудного посуду, як завжди, порожні каструлі та сковорідки на плиті, які вже давно засохли, їх варто мити не одну годину – все як і завжди, нічого абсолютно не змінюється.

Сама Катерина сумно зітхає, садить свою маленьку внучку за стіл і дає їй листок і олівчики, щоб трішки помалювала, бо самій моїй знайомій ще стільки всього потрібно встигнути зробити, а часу все менше, ще й втомлена дуже.

Сама жінка відразу відправляється готувати, бо ще всіх нагодувати потрібно.

Катерина витягує з сумки усі продукти, які сьогодні купила, відкриває порожній холодильник і все кладе гарненько на полички.

Миє вона відразу велику каструлю і йде по картоплю.

Через годину з’являється молодший син якийсь сердитий та голодний.

З порога ще він звично бурчить на втомлену матір, жаліється, що ще з обіду зовсім нічого не їв.

І знову Катерина у відповідь лише мовчить, вислуховуючи кожен докір.

До 8-ої години вечора вона йде на третю роботу, в цей час вона ходе прибирати у великий швейний цех.

Людмила залишається вдома зі своєю тіткою.

Згодом Катерина повертається з робити дуже пізно, на годиннику вже близько десятої вечора.

Прийшовши втомленою додому, жінка ще вислуховує різні суперечки між своїми дітьми, вони тільки й те роблять, що докоряють один одного, ніколи нічого не можуть поділити, вдома завжди суперечки і сум, а так хочеться відпочити.

– Катю, а можливо досить вже бавити своїх дорослих дітей? Ну що ти їх вічно шкодуєш, вони ж тобі всі на шию сіли! Давай сина в армію, дочку середню, Ольгу, на роботу, внучку в садочок, – говорять жінки на роботі.

– Ви що, ви ж нічого не розумієте! Сина ноги турбують. Та й внучці в садок рано, тільки 4-й рік пішов, слабке у неї здоров’я. А дочка Ольга? Ні професії, ні розуму у неї немає. Так може заміж вийде скоріше і влаштує своє життя, подивимось, витягну, можливо, всіх! Мені їх дуже шкода, не мають щасливої долі діти мої.

Через 7 років нічого не змінилося.

“Діти” підросли хіба, син навіть встиг 8 місяців пропрацювати на мийці. Не сподобалося, залишив свою роботу і знову “оселився” вдома біля телевізора.

Середня дочка, Ольга, час від часу влаштовується працювати продавцем, але через нестачу, вічно в мінусі.

Заміж вона так і не вийшла – лінива, характер непростий, та й як господиня з неї зовсім ніяка, вона й не звикла бути відповідальною за щось.

Старша дочка більше 5 років проживши на квартирі з хлопцем повернулася додому, зовсім не склалося в них нічого. Дізнавшись, що у неї не може бути дітей, той вирішив з нею відразу розлучитися, адже хотів хорошу сім’ю і чужі проблеми йому зовсім не потрібні.

Радує Катерину зараз тільки улюблена внучка Людмила, яка любить її просто так і нічого ніколи не просить, лише хоче проводити час зі своєю бабусею.

Катерина щодня повертається дуже втомленою з роботи, роки вже не молоді, здоров’я не те, що було раніше.

Плаче ночами, але нікому матері пошкодувати, вона завжди всім винна, усі звикли, що вона працює без зупину.

У дітей і так проблем багато, хіба їм до мами.

Катерина навіть не хоче думати, яке буде її життя, коли вона вже не зможе працювати, все тягнути на собі.

Я сама їй часто кажу, щоб зупинилася, пошкодувала себе, але знайома каже, що без неї діти самі не справляться. Ну як їй ще пояснювати, що вона сама винна в усьому?

КІНЕЦЬ.