Моїй єдиній доньці Олені зараз вже 35 років, і майже 3 роки тому вона вирішила народити дитину, як то кажуть в народі «для себе».

Я все життя, скільки ростила свою донечку, давала їй поради, просила знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє сімейне життя, як в усіх, щоб мати затишне гніздечко, але її поганий характер ніхто не міг довго терпіти.

Донька не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому і вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації.

Тож не дивно, що моя донька Олена так жодного разу і не вийшла заміж.

Я попереджала її не один раз, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та сім’ї, то залишиться зовсім одна, адже бути з нею поряд дуже важко і не кожна чужа людина погодиться на це.

Це ми її батьки, тому знаємо її непростий характер і підлаштовуємося під нього, як виходить у нас.

Олена моя на це тільки сміялася або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права і зовсім не маю рації.

У 29 років самій Олені фахівці сказали, що якщо вона не поспішить стати мамою зараз, то може залишитися без дітей, і тоді дочка трохи взялася за розум, лише тоді вона зрозуміла, як може повернутися її життя, якщо вона нічого не виправить у ньому.

Вона стала зустрічатися з сусідом, і навіть якийсь час вела себе з ним добре.

Вони будували щасливі плани на своє спільне майбутнє і замислювалися про весілля.

Однак через якийсь час Олена, на жаль, залишила його, і всі старання були змарновані.

Вона влаштувала якусь там суперечку через якусь дрібницю, наговорила щось погане про батьків нареченого і він їй цього не вибачив за них.

Після того, що сталося, Олена подумала, що ніхто їй не потрібен та просто вирішила народити «для себе».

Я запитувала з чоловіком свою доньку, як вона собі це уявляє, просила одуматися, почати працювати над собою і налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще.

Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться сам, якось так життя складеться, і була переконана, що вона ще молода, а отже – все згодом налагодиться в неї.

Я пояснювала доньці, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими, але вона мене не послухала і зробила все по-своєму.

Дочка народила “собі” сина, і тепер постійно просить допомоги у мене, каже, що завжди розраховувала на мене, адже їй більше нікому допомогти.

Я вже, щиро кажучи, перебуваю не в тому віці, коли є можливість нескінченно носити онука на руках або бігати за ним по квартирі, весь час про це нагадую доньці, але дочка цього не розуміє.

На її думку, якщо я «бабуся», то повинна їй у всьому допомагати, адже підтримки у неї більше немає.

Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто не вистачає навіть на елементарні ліки.

Мені вже за 60 років, чоловікові ще більше, але того здоров’я ми обоє вже не маємо.

У цьому віці вже діти батькам допомагають, а наша дочка тягне останні сили з нас!

Я усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед Оленою, але вона сама затягла з своїм життям до того моменту, коли мені вже важко їй якось допомагати.

Вона хотіла мати дитину «для себе», знала, що допомоги батька дитини і свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій тягти це дитятко.

Але зараз робить мене у всьому винуватою і перекладає відповідальність за свій вчинок на мене.

Хіба так можна чинити з літніми батьками?

Як мені бути тут? Чи правильно я роблю, коли своїй доньці в допомозі відмовляю?

КІНЕЦЬ.