Мені 28 років. Прожила із чоловіком 8 років. Було багато хорошого і поганого в іншому, як і у всіх, доки не почав останні два роки страшно пити. Я намагалася розмовляти, пропонувала кодування, що тільки не намагалася робити. Розмовляли його батьки, все марно. Терпіння закінчилося, і я пішла.

Минуло пів року, почав писати, дзвонити, намагався помиритися, помирилися з умовами, що не питиме. Все було добре два місяці, а потім просто зник, з’явився через добу і після мого питання, де він був, сказавши, що пив, і якщо мені щось не подобається, я можу йти на всі чотири сторони. 

В результаті посварилися та розлучилися, а за пів року я почала зустрічатися з іншим чоловіком. Наче все нормально, але вийшло так, що розлучилися. Коли я жила з чоловіком, мені протягом багатьох років ставили діагноз, що не зможу мати дітей, в нас були такі моменти, що могла все ж таки виносити дитину, але я ще й боялася, бо чоловік був з вадами з дитинства і я думала ще й про те, як це могло зашкодити дитині. 

В результаті я зустрічалася за годину розставання з чоловіком з іншими хлопцями, і не могла зачати дитину з моменту розлучення з чоловіком майже 3 роки. Тут я вкотре розлучилася з хлопцем і знову з’явився колишній чоловік, хотів помиритись і видно було, що йому було важко. Ми поговорили і вирішили, що не поспішатимемо, поспілкуємось, погуляємо, спробуємо відновити стосунки із самого початку.

Пройшло три місяці, і я дізнаюся, що чекаю дитину від хлопця, з яким розлучилися до сварки з чоловіком (з чоловіком не спали). Я не стала йому брехати, і сказала все як було, на що він мені відповів: «Обрадуй батька дитини і мені шкода, що сталося саме так». Він пішов. Коли я дізналася про дитину, вже було понад 13 тижнів. 

Адже я була в шоці протягом багатьох років я не могла мати дітей, а тут дізнаюся, що чекаю дитину, та ще й у результаті залишилася одна, без ніякої підтримки. Хлопцю, який батько дитини, повідомила, що чекаю дитину, але краще б цього не робила. Сказав, типу це твої проблеми і скрізь кинувши у чорний список, залишилася зовсім одна, підтримати нема кому, була жахлива паніка.

І ось після 3-4 місяців з’явився знову колишній чоловік, почав запитувати що та як, забравши зі збереження, запитує, як самопочуття, коли я запитала навіщо він це робить, сказавши що йому було боляче дізнатися про те, що не його дитина він хотів, і що сердиться на мене і є образа. З одного боку я його розумію, але з іншого, якщо ти любиш людину, і хочеш бути з нею, то прийми, як свою дитину, адже дитина не винна, що так вийшло. 

І зараз спілкується, каже, що просто як друг, що переживає, мені з одного боку приємно та спокійно, а з іншого я так шкодую, що боялася від нього мати дітей, і що пішла. Незабаром буде дитина, а в мене якщо чесно, думки про те, щоби родити і залишити дитину в пологовому будинку. 

Я не хочу її виховувати. Я не зможу дати цій дитині те кохання, якого вона заслуговує, оскільки сама нещасна. Сьогодні сказала це колишньому чоловікові, він відповів, що це мій вибір і вирішувати тільки мені, але й сказав, що це безглуздо. Я просто розгублена, що мені робити?

КІНЕЦЬ.