Черга з кандидатів в чоловіки до Тетяни не стояла, хоч і була вона нареченою симпатичною і перспективною. Вже почала потихеньку складатися непогана кар’єра. Плюс, власна квартира, маленька, але своя. Однак було одне “але” – Варька. Поодинокі романи закінчувалися однаково.

Перше ж знайомство з Варварою і розуміння, що Тетяна не має наміру відмовлятися від опікунства над племінницею, вносило корективи в найромантичніші плани. Попросту кажучи – “линяли”.

Варя не відрізнялася милим характером, манерами чи добротою. Їжачок колючий, так і не відігрілася біля тітки. Уже три роки вона жила в невеликій міській квартирі Тетяни, але щоночі їй снилося село. Нехай їх будиночок був непоказний, не доглянутий, а батьки особливо не займалися з нею, але там вона була вдома, там вона була своєю в зграйці сусідських дітлахів. А місто її не дуже люб’язно прийняло, навіть в школі в неї ні з ким не виходило дружби.

Уже в другий клас ходить, а подружок немає і хлопчаки задирають постійно. Особливо неприємний Борис. Одного разу вона підслухала розмову тітки з подругою. Ті сиділи на кухні, думаючи, що Варвара вже спить.

– Куди я її подіну? Варвара мій хрест. Ти ж знаєш – вона після пожежі кругла сирота, вже чудо, що в ту ніч у сусідів ночувала, не захотіла додому йти, де гулянка всю ніч не вщухала. Братик мій зовсім останнім часом з котушок злетів.

Я і не їздила до них через їх випиваки. Може якби… але що зараз говорити? Чи не в притулок ж її здавати. Але ось мабуть заміж мені тепер точно не судилося. Удочеряти? Ні не буду. Так хоч якісь виплати йдуть, а без них і не потягну, годувальника і добувача у нас на горизонті не видно. З її характером всі розбігаються. Та й яка я їй мати, а їй потім простіше буде – сиротам, які ніякі, але пільги є. Так Варька і зрозуміла, що вона хрест і тягар для тітки. Сирота, яка нікому особливо не потрібна.

А ще вона «веснянкувата», так її Борис недавно назвав. Щедро насипані на ніс і щоки веснянки, кирпатий маленький носик і великий рот. Не те що Аллочка, сусідка Бориски по парті. Та краще б її із спецприймальника тітка не забирала! У дитячому будинку ніхто б не став її виділяти, як в школі. Це в класі вона одна така без батьків. А там усі рівні. Хоча у Тетяни їй подобалося. У першому класі її зі школи зустрічала сусідка пенсіонерка.

Школа була навскоси через двір, а сусідка жила за сусідніми дверима. А в другому вона вже сама відкривала ключем двері, їла, готувала уроки, грала з ляльками. Тихо, добре. Але з приходом Тетяни, знову відчувала себе в гостях. Скручувалась їжачком. Грім грянув на зовсім безхмарному небі. Не можна ж було назвати безхмарним життя Тетяни? На роботі напряг, особисте життя на повному нулі, Варька так і щулилася, робила все немов на зло і всупереч.

Вранці Тетяна заплітала їй красиву косичку колосок, вплітаючи в руді густіючі пасма ніжну стрічку, перевіряла портфель, щоб нічого не забула. Але через день вислуховувала від класної керівниці скарги. Ось на днях Варвара знову без альбому і фарб, що її зовнішній вигляд залишає бажати кращого – вічно розпатлана і не зачесана.

– Я розумію, Тетяна Яківна, що Варя вам не дочка, але якщо ви не в змозі стежити за дитиною, то я в наступний раз подумаю, що писати на запит з опіки. Це було несправедливо. І Тетяна часом зривалася. Ні, вона не сварилася, вона закривалася у ванній і ревіла, включивши душ.

Ну чому у них з Варькою нічого не зростається? Чому вона така колюча? Інший раз хотілося взяти племінницю за плечі, струснути і запитати – за що ти зі мною так? Варя не йшла на розмову. При спробі поговорити по душам закривалася, втупившись в одну точку. Ні, вони розмовляли.

Наприклад, про альбом і фарби Тетяна питала.

— Варь, ну як так – адже вони були в портфелі, чому не дістала?

— Не захотіла! – і погляд з викликом.

— А навіщо косичку розплела?

— Захотіла! – і той же погляд. От і поговорили. Але те, що трапилося в той день, було страшніше розпатланого волосся. Її викликали з роботи терміново в школу.

— Ми звичайно помічали і раніше, але жаліли дівчинку, знаючи, що їй і так несолодко живеться сиротою.

Але таке… це вам не олівець і не булочка, як раніше. Аллочцін дорогий телефон після пропажі ми знайшли в портфелі у Варвари, коли обшукали її. Всі діти підтвердять, на їхніх очах пропажа знайшлася. І щоб не говорили захисники (вчителька демонстративно глянула на Бориса, що стояв поруч з Варею), це злодійство! І ми повинні це припинити відразу!

Варка, зіщулившись, сиділа на стільці біля вчительського столу. На зблідлому заплаканому лиці яскраво виділялися веснянки, але навіть вони втратили свій запал. А маленький носик набряк від схлипувань. Бориска намагався їй всунути свою хустку. Спочатку у Тетяни стислося серце, вона кинулася до Варі, міцно притиснула її до себе.

А потім наче вулкан прокинувся. Вона сама від себе не очікувала такого.

— Як ви посміли звинувачувати мою дитину при всьому класі, влаштовувати судилище, не розібравшись! Хто вам дав право її обшукувати, не викликавши мене! У Варвари є телефон, і немає потреби брати чужі, а тим більше булочки і олівці. З чого ви взяли, що їй несолодко живеться? Яка вона сирота! А головне, я впевнена в її чесності, я їй довіряю у всьому!

– Тітка Таня, а я говорив, це Алка сама телефон підсунула!

Я попросився пересісти до Варьки, ще сказав, що мені веснянки подобаються, ось вона і помстилася. А Варя не брала, вона класна! Вона мене не видала, коли я її альбомсховав. І коли побилися, теж не розповіла, а Алка завжди ябіда.

— Тааак, – загрозливо повернулася Тетяна до сніченої вчительки, – давайте продовжимо розмову у директора, без дітей. Тільки не з приводу моєї дочки, а про ваших педагогічних прийомів.Сподіваюся, у нього досвіду більше, ніж у вчительки з купленим дипломом! А нічого не зробить, я далі піду.

— Варя, доню, одягайся і почекай мене внизу! Таких довірливих і щасливих очей вона ніколи не бачила у племінниці! Бориска теж радісно заметушився: — А можна я з Варею почекаю? Я в сусідньому під’їзді живу, нам по дорозі!

— Звичайно, Лицар ти наш! Ми ще й тортик по дорозі купимо, в гості тебе покличемо. Так, Варя?

– Так, мама

КІНЕЦЬ.